Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

ласка? — спитав Генд, важко повертаючись на кріслі та похмуро зиркаючи на Френка з-під насуплених брів. — Ви, здається, зробили не дуже хорошу послугу Геллу та Стекполу?

Обличчя його збагряніло.

— А тому, — сказав Ковпервуд, усміхаючись і ніби не помічаючи натяку на його безчесну витівку, — а тому, що я знаю, навіщо скликано цю нараду. Всі ці джентльмени, котрі сидять, немов води в рот набравши, — просто пішаки у ваших руках, пане Генд, і в ваших, пане Арніл, пане Шрайхарт і пане Меррил. Я знаю, як ви спекулювали на акціях «Американського сірника» і скільки ви на цьому втратили. А тепер, аби врятуватися від подальших втрат, ви вирішили принести мене в жертву. Так ось, майте на увазі, — тут Френк піднявся, і його ставна постать тепер височіла над усіма, — вам це не вдасться. Я не стану тягати для вас каштани з вогню, і скільки б ви не скликали своїх поплічників на наради, вам мене до цього не примусити. Хочете знати, що робити? Я вам скажу. Закрийте завтра вранці чиказьку біржу та тримайте її на замку впродовж кількох днів. Віддайте Геллу та Стекполу їхню частку або підтримайте їх, у вас чотирьох вистачить на це коштів. А ні, так знайдеться у ваших банках. Але якщо завтра хоч одна з узятих мною позик буде затребувана, перш ніж я забажаю оплатити її, я готовий випатрати всі банки в Чикаґо. Ось тоді у вас справді буде паніка, така, яка вам і не снилася. Всього найкращого, джентльмени.

Гість вийняв із кишені жилета годинник, глянув на нього і стрімко попрямував до дверей, натягаючи на ходу капелюх. Він уже легко збігав широкими сходами, випередивши лакея, котрий поспішав униз, щоб відчинити перед ним парадні двері, коли в залі миттєве заціпеніння змінилося схвильованими, обуреними вигуками.

— Шахрай! — знову і знову гнівно вигукував Норі Сімс, обурений кинутим в обличчя присутнім викликом.

— Негідник! — вторив йому пан Блекмен. — Де він награбував грошей, щоб так із нами розмовляти?

Пан Арніл також був до глибини душі вражений нечуваною нахабністю Ковпервуда! Однак стримана лють останнього змусила його насторожитися: він чуттям розумів, що тут слід діяти обачно.

— Джентльмени, — сказав він, — гадаю, що нам слід вирішувати це питання з дуже холодним серцем. Пан Ковпервуд, мабуть, має на увазі якісь позики, які можуть бути затребувані за його вказівкою і про які мені особисто нічого невідомо. Перш ніж щось вчиити, треба дізнатися, в чому тут справа. Може, хтось із вас повідомить нам додаткову інформацію?

Але ніхто нічого конкретного не знав, і, ще раз обмізкувавши стан справ, всі дійшли висновку, що треба дотримуватися обережності. Позики, отримані Френком Алджерноном Ковпервудом, затребувані не були.

50. Нью-йоркський палац

Крах «Американського сірника» стався наступного ранку, і подія ця розбурхала все місто, навіть усю країну, і на довгі роки залишилася в пам’яті жителів Чикаґо. В останню мить було вирішено не чіпати Ковпервуда, принести в жертву Гелла та Стекпола, закрити фондову біржу і тимчасово призупинити укладення будь-яких угод. Це мало до певної міри захистити акції від подальшого падіння і дати банкам днів десять перепочинку, впродовж яких вони могли привести до ладу свої справи, що похитнулися, і вжити заходів на випадок якихось несподіванок. Само собою зрозуміло, що всі дрібні біржові спекулянти, любителі ловити рибу в каламутній воді, котрі розраховували поживитися під час біржової паніки, скаженіли та репетували, але були змушені скласти зброю перед обличчям непохитного, як скеля, правління біржі, покірні йому і розтлінній пресі та незламній спілці впливових банкірів, очолюваній «могутньою четвіркою». Голови правлінь банків урочисто заявляли, що це лише «короткочасні негаразди». Гендові, Шрайхарту, Меррилу й Арнілу довелося неабияк розщедритися, щоб захистити власні інтереси, а фінансова дрібнота одноголосно охрестила Ковпервуда, котрий святкував перемогу, «хижаком», «грабіжником», «піратом» і всіма іншими образливими прізвиськами, які тільки спадали їм на гадку. Крупніші функціонери були змушені визнати, що вони мають справу з гідним супротивником. Невже Ковпервуд їх здолає? Невже стане вершителем доль у фінансових колах їхнього рідного міста? Невже він буде і далі безкарно знущатися над ними в очі і позаочі, і нахабно хизуватися своєю силою, виставляючи на посміховисько їхню слабкість перед лицем усіляких дрібнолюдків?

— Що ж, доведеться поступитися! — заявив Хосмер Генд Арнілу, Шрайхарту та Меррилу, коли нарада закінчилася й усі інші роз’їхалися по домівках. — Схоже, сьогодні нас побили, але щодо мене, то я ще не звів із ним порахунки. Сьогодні він переміг, та не вічно ж йому звитяжити. Я буду боротися до кінця. А ви, панове, можете приєднатися до мене або залишитися осторонь, як забажаєте.

— Годі, годі! — гаряче відгукнувся Шрайхарт, дружньо кладучи руку на плече Генда. — Весь мій капітал, до останнього долара, у вашому розпорядженні, Хосмере. Ясно, що цей пройдисвіт не вічно спочиватиме на лаврах. Я з вами.

Арніл, котрий проводжав їх до дверей, був похмурий і мовчазний. Чоловік, на котрого він ще недавно дивився згори донизу, дозволив собі образити його найбезцеремоннішим чином. Він не побоявся з’явитися сюди і диктувати свої умови фінансовим магнатам міста! Нахабний, самовпевнений, він висміяв їх усіх в обличчя і без зайвої балаканини послав під три чорти. Пан Арніл хмурився та лютував, відчуваючи своє безсилля.

— Подивимося, — сказав він своїм колегам, — що покаже час. Поки що ми зв’язані по руках і ногах. Ця криза підкралася несподівано. Ви кажете, Хосмере, що ще не скінчили з цим жевжиком? Ну, й я також. Тільки нам доведеться зачекати. Ми зламаємо Ковпервуда, позбавивши його підтримки в муніципалітеті, а цього ми доб’ємося, присягаюся!

Тут усі висловили подяку панові Арнілу за твердість і мужність, проявлені ним у таку важку хвилину. Адже куди не глянь, а їм усім на ранок треба було розпрощатися з кругленькою сумою в кілька мільйонів доларів, аби оберегти себе і банки від остаточного краху. Енсон Меррил бачив, що відтепер йому доведеться вступити у відкриту боротьбу з Ковпервудом, але, незважаючи ні на що, цей чоловік навіть тепер викликав у нього захоплення своєю відвагою. «Яка зухвалість, яка впевненість у своїх силах! — думав пан Арніл. — Це — лев, а не людина, у нього серце нумідійського лева». І він по-своєму мав рацію.

Слідом за вищеописаними подіями в Чикаґо настало