Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

і не дурний, а отже, його необхідно віддалити від Береніс. Спостерігаючи за Береніс і Брексмаром, коли вони шпацерували пліч-о-пліч, із залитої сонцем веранди на березі моря, Ковпервуд мимоволі зітхав, охоплений почуттям самотності. Невизначеність взаємин із Береніс часом ставала просто нестерпною. О, як йому хотілося знову бути молодим і вільним!

Ось які тривожні думки смутно бродили в його мозку, коли о пів на одинадцяту знову задзвонив телефон і чийсь густий, неквапливий бас вимовив:

— Пане Ковпервуд? Це пан Арніл.

— Слухаю вас.

— Тут у мене зібралися всі найбільші фінансові діячі нашого міста. Ми обговорюємо питання про заходи, необхідні для запобігання біржовій паніці. Як вам, мабуть, відомо, Гелл і Стекпол опинилися у скрутному становищі. Якщо сьогодні їм не буде надана підтримка, завтра вони збанкрутують на двадцять мільйонів доларів. Усі ми вкрай стурбовані, звісно, не стільки майбутнім крахом цієї фірми, скільки тим, як він відіб’ється на стані банків і біржі. Все це, як я розумію, має прямий стосунок до позик, отриманих вами з різних банків. Особи, тут присутні, уповноважили мене просити вас, якщо вам буде завгодно, прибути на нашу нараду, щоб ми могли вирішити спільно, що зараз необхідно зробити. Якісь дуже радикальні заходи треба прийняти до настання ранку.

Поки пан Арніл промовляв, мозок Френка працював, як добре відлагоджений механізм.

— А до чого тут отримані мною позики? — спитав він. Голос його звучав чемно. — Який вони мають до всього цього стосунок? Я не винен Геллу та Стекполу навіть півцента.

— Ми це знаємо. Але дуже багато банків обтяжені вашими зобов’язаннями. Існує думка, що частина ваших позик, значна частина, має бути погашена, якщо... якщо сьогодні не буде знайдено якісь інші засоби для запобігання катастрофі. Ми вважали, що ви, ймовірно, захочете приїхати й обміркувати з нами це питання. Може, ви зумієте запропонувати якийсь інший вихід?

— Он воно що, — глузливо відказав Ковпервуд. — Ви вирішили пожертвувати мною і врятувати Гелла та Стекпола. Я вас правильно зрозумів?

Він примружився, немов пан Арніл стояв перед ним, і в очах Френка блиснув зловісний вогник.

— Ну, не зовсім так, — ухильно відповів пан Арніл. — Але якісь кроки ми ж маємо зробити. А тому, чи не вважаєте ви, що вам все ж таки краще прибути на нашу нараду?

— Дуже добре, — весело сказав Ковпервуд. — Я приїду. Такі питання телефоном, природно, вирішувати не слід.

Він повісив трубку і наказав приготувати кабріолет. Дорогою Френк радів своїй далекоглядності, яка спонукала його зберегти в надійних сейфах «Чиказької кредитної спілки» кілька мільйонів доларів у державних облігаціях, які приносили низький відсоток. Якщо доведеться, їх можна буде закласти. Панове змовники отримають, нарешті, можливість переконатися в тому, який він сильний і наскільки мало їх боїться.

Через кілька хвилин він під’їхав до будинку пана Арніла. У легкому літньому костюмі, зі солом’яним брилем, прикрашеним синьо-білою стрічкою, в модних черевиках із найтоншої шкіри, Ковпервуд здавався уособленням успіху й упевненості в собі. Увійшовши до зали, де відбувалася нарада, він окинув присутніх безстрашним, лев’ячим поглядом.

— Добрий вечір, джентльмени, — вимовив він, прямуючи до крісла, на яке йому вказав пан Арніл. — Гарненька погодка для наради. Мені ще ніколи не доводилося бачити такої кількості солом’яних брилів, окрім як на чиїхось похоронах. Наскільки я розумію, сьогодні ви зібралися тут, аби поховати мене. Отже, чим можу допомогти?

Він посміхнувся весело та чемно, і посмішка ця на устах будь-кого іншого не забарилася б викликати у відповідь сміх. Але на устах Френка вона означала усвідомлення своєї сили та переваги і викликала у відповідь тільки гнів і відверту ненависть, які відбилися на обличчях більшості присутніх. Ніхто не відповів на його привітання, чутно було тільки роздратований скрип крісел. Ті, хто знав його особисто, як, наприклад, панове Меррил, Лоуренс чи Сімс, обмежилися лише недбалим кивком і вельми недружнім поглядом.

— Що ж, я слухаю вас, джентльмени, — сказав гість, порушуючи зловісне мовчання, що панувало в залі, і поглянув на Генда, котрий демонстративно відвернувся від нього, і Шрайхарта, котрий втупився в стелю.

— Пане Ковпервуд, — спокійно почав пан Арніл, анітрохи не збентежений самовпевненим виглядом свого ворога, — як я вже казав вам, ця нарада скликана з метою запобігти, якщо це виявиться можливим, загрозливій завтрашній біржовій паніці, що може спричинити дуже важкі наслідки. Гелл і Стекпол — на межі краху. Не погашені ними позики становлять значну суму — сім-вісім мільйонів доларів лише в Чикаґо. Разом із тим у них є актив у вигляді акцій «Американського сірника» й іншого майна, цілком достатній, щоб вони могли протриматися за умови, якщо банки не зажадають негайного покриття заборгованості. Але, як вам, мабуть, відомо, акції зараз падають і банки гостро потребують готівки. Необхідно вжити термінових заходів. Досконально обміркувавши становище, ми одностайно дійшли висновку, що отримані вами позики — це та стаття активу, що може якнайшвидше бути реалізована банками. Пан Шрайхарт, пан Меррил, пан Генд і я до останньої миті робили все можливе, щоб запобігти катастрофі, але тепер нам стало відомо, що хтось, отримавши в заставу від Гелла та Стекпола акції «Американського сірника», посилено викидає їх на ринок із метою посіяти паніку. У нас є кошти захиститися від повторення подібних вибриків (тут пан Арніл багатозначно зиркнув на Ковпервуда), але зараз нам потрібні гроші, а позики, отримані вами, — найбільші і ті, що найлегше реалізувати. Чи вважаєте ви можливим погасити їх не пізніше завтрашнього ранку?

Арніл замовк, не зводячи важкого погляду з Френка, і тільки легко моргаючи своїми колючими блакитними очиськами. А всі інші функціонери, наче зграя голодних вовків, в повній тиші пожирали очима свою жертву, на вигляд ще життєздатну, але вже явно приречену на заклання. Ковпервуд, чітко усвідомлюючи, якою ненавистю та ворожнечею він тут оточений, безстрашно озирнувся довкола. Він тримав у руках свого солом’яного бриля і недбало поплескував ним по коліну. Кінчики вусів чоловіка завзято та гордовито стирчали.

— Так, я можу погасити свої позики, — не задумуючись, відповів він. — Однак не раджу ні вам, ні будь-кому з присутніх вимагати, щоб я це зараз зробив.

У його голосі, незважаючи на безтурботний тон, яким були сказані ці слова, прозвучали загрозливі нотки.

— А чому, власне, поясніть, будь