Iрина Давидова - Дамір, Iрина Давидова

Я невідривно дивився на кохану, яка, здавалося, заново вчилася говорити про свої почуття, і давалося їй дуже складно. Вона переживала, нервово кусала губу і продовжувала смикати трикотажний пояс комбінезона. Лія чекала від мене кроку, тому що боялася зробити щось не так або навіть зовсім не розуміла, що робити далі.

— Чого тобі хочеться зараз? — вирішив допомогти їй і взяв тендітну долоньку в свою руку.

— Я... можна, так? — запитала вона, і хоч я не зрозумів, що вона має на увазі, все одно кивнув, чекаючи, на що погодився.

Лія переплела свої пальці з моїми, і повільно піднявшись з крісла, зробила крок, а видихнувши, присіла до мене на коліна. Я чув, як голосно стукало її серце, а тіло тремтіло від страху, але вона не здавалася, і, вивільнивши руку, пальчиками пройшлася по моїх щоках.

— Ти посивів, — прошепотіла вона, спостерігаючи за своїми рухами.

— Другої твоєї втечі я просто не витримаю.

— І я, — видихнула вона, уважно дивлячись в очі, а потім почала повільно нахилятися до моїх губ.

Кілька секунд, і я відчув ніжність її теплих і м'яких губ. Вона м'яко доторкнулася, даруючи свій аромат, і язиком розсовуючи мої губи, стикаючись з ними, вивчаючи і пробуючи. В її поцілунку не було вульгарності, це була ніжна й інтимна ласка, і я зрозумів, що таким простим дотиком ми насолоджуємося удвох. Було таке відчуття, ніби ми вперше поцілувалися, та тільки мені здалося, що під час нашого найпершого поцілунку я не відчував такої ейфорії, як зараз.

Лія закрила очі, язиком провела по губах і відразу ж натиснула, даючи зрозуміти, що хоче відчути мене. Здавалося, що ми вивчаємо поцілунок крок за кроком, але було дуже здорово, тому що я мріяв про це всі вісім місяців. Відкривши рота, ми стикнулися язиками, і мені знадобилося багато сил, щоб не стиснути малу міцніше від того бажання, яке я відчував. Та й тихий стогін з її ротика не додавав мені витримки, і з кожною секундою поцілунку хотілося все більше і більше заволодіти її тілом. І хоч я розумів, що ще рано, потрібно дати їй час, але тіло моє говорило про зворотне, адже давно не переживало таких відчуттів.

Її права рука перемістилася мені на потилицю, і я, не стримавшись, розмістив свої руки у неї на попереку, ближче притискаючи до себе. Ми цілувалися так, немов тиждень жили без води, намагалися поглинути все одразу, щоб хоч трохи вгамувати спрагу. Я радів, як хлопчисько, якого вперше поцілувала вподобана дівчина, і млів від улюбленого запаху і смаку. Лію ні з ким не можна було порівняти і раніше, і зараз, тільки здавалося, що вона стала ще більш необхідна мені, як птахові крила, так і мені моя жінка.

Ледве знайшовши в собі сили, мала сама повільно відсторонилася, перериваючи поцілунок, і завмерла в декількох сантиметрах від обличчя. Її гаряче дихання я міг відчувати на своїх мокрих губах, а коли помітив, як жадібно вона дивиться на них, легко посміхнувся, розуміючи, що вона більше не тремтить від страху. Їй сподобалося, вона змогла розслабитися і віддатися на волю почуттів і бажань — це було величезним знаком того, що ми рухаємося в правильному напрямку.

— Ти дуже ніжний, я пам'ятаю, — трохи відновивши дихання, прохрипіла вона, пальцями перебираючи волосся у мене на потилиці.

— Відпусти свої страхи, я завжди буду тільки таким.

— Я хочу почати все спочатку, — зізналася Лія і знову припала до моїх губ, потопаючи в загальному солодкому поцілунку.

З цього дня все почало поступово налагоджуватися. Ми влаштовували романтичні побачення в нашому саду, тому що залишати Лапочку і їхати в ресторан ми не хотіли, а вдома був прекрасний краєвид. З кожним днем ​​Лія все більше і більше горнулася до мене, торкалася, цілувала, обіймала, але завжди дуже соромилася, відводячи погляд. Зазвичай, з появою в домі дитини, атмосфера набуває якогось дива, як і було з нашою донечкою, але це ж сталося і з одужанням Лії. Все, немов ожило, розцвіло, набуло нових відтінків і звуків, і хотілося на кожному кроці кричати про своє щастя, тому що тільки тепер я відчув, що ми справжня сім'я. Повноцінна, де є місце не просто недомовленим почуттям, а й їхньому вираженню, не просто словам, а й жестам, з певними вчинками.

***

Два тижні наших скромних побачень вранці за чашкою кави, або вечорами з келихом вина під зірками, не пройшли дарма. Я, нарешті, з легкістю могла сприймати дотики Даміра, відчувати його дихання і гарячі поцілунки, і при цьому не боятися, що він застосує силу. Ні, він був не таким. Тільки ніжність, пристрасть і глибоке бажання — все це відчувалося в його поведінці, і я зрозуміла, що пора робити наступний крок, щоб назавжди позбутися своїх страхів.

Знайшовши наших мам на терасі, закутаних у пледи, які попивали чай з тістечками, приготованими дбайливою Варварою Михайлівною, я посміхнулася і сіла поруч з ними.

— Доню, вечори вже прохолодні, накинь щось тепле, — пережовуючи тістечко, підказала мама, кинувши на мене турботливий погляд.

Моя улюблена матуся, вона стала тією, про яку я мріяла все своє життя, і за це мені варто було подякувати моєму чоловіку.

— Мамусю, Аліно Семенівно, я хотіла вас попросити, — почала я, але запнулася, намагаючись підібрати необхідні слова.