Зеді Сміт - Білі зуби

— Єссно, шо ні. Мене це конкретно напрягало в школі. І мені це досі болить, Маджіде. Але я не бачу, як цього можна уникнути, чесно тобі скажу. Це триває вже навіть не десять років.

— Але, розумієте, — сказав Маджід (і яким експертом він був у питаннях особистого інтересу!), — цього таки можна уникнути. Це стане просто, і можна буде позбутися багатьох таких проблем. Це те, про що ми будемо говорити на ланчі.

— Ну, гм, якщо так є, то я приєднуюсь. Я думав, це просто якась нахрін мутантна миша чи шо, розумієш. Але якщо вже буде йтися про це…

— Тридцять перше грудня, — підкреслив Маджід, уже прямуючи до свого батька. — Було дуже приємно з вами познайомитися.

— Ти там довго пробув, — зауважив Арчі, коли Маджід підійшов до їх столика.

— Ти що — Гангом плив? — роздратовано спитав Самад, посуваючись, щоб дати йому місце.

— Пробачте мені, будь ласка. Я просто розмовляв із вашим другом, Майклом. Дуже славний хлопака. О, поки я не забув, Арчібальде, він сказав, що ви можете заплатити талоном цього вечора.

Арчі мало не вдавився зубочисткою, яку гриз.

— Що він сказав? Ти не переплутав?

— Не переплутав. Отже, абба, почнемо?

— Нема що починати, — гиркнув Самад, не дивлячись йому в очі. — Я думаю, ми вже по самі вуха в чортівщині. І кажу тобі, що я тут не зі своєї волі, а тому, що твоя мати просила мене це зробити, і я маю більше поваги до цієї бідної жінки, ніж ти і твій брат разом узяті.

Маджід криво, але м’яко посміхнувся:

— Я думав, що ти тут, бо амма побила тебе в садку.

Самад зсунув брови:

— О, так, висміюй мене, мій власний сину. Ти ніколи не читав Коран? Ти не знаєш обов’язків сина щодо батька? Я роблюся хворий від тебе, Маджіде Мубтасіме.

— Ой, Семмі, старий, — сказав Арчі, заправляючи свою миску кетчупом і намагаючись пом’якшити напруження. — Припини.

— Ні, я не припиню! Цей хлопець — ніж у моєму серці.

— Чи в іншому органі?

— Арчібальде, не втручайся.

Арчі перемкнувся на сільничку з перцівницею, намагаючись пересипати вміст однієї в іншу.

— Ти маєш рацію, Семе.

— Я маю повідомлення для тебе, я його перекажу, і на тому скінчимо. Маджіде, твоя мати хоче, щоб ти зустрівся з Міллатом. Жінка Чалфен це влаштує. Це їхня думка, що ви обоє маєте поговорити.

— А яка твоя думка, абба?

— Ти не хочеш знати моєї думки.

— Навпаки, абба, я б залюбки її вислухав.

— Дуже просто. Я думаю, це помилка. Я думаю, ви обоє зробите один одному тільки гірше. Я думаю, вам краще роз’їхатися на два різні краї землі. Я думаю, що це мені за мої гріхи даровано двоє синів, більш ненормальних, ніж містер Каїн і містер Авель.

— Я безумовно хотів би з ним зустрітися, абба. Якщо він захоче зустрітися зі мною.

— Мабуть, він хоче, принаймні, так мені сказали. Я не знаю. Я з ним не розмовляю, так само як не розмовляю з тобою. Я надто зараз зайнятий своїми пошуками миру Господнього.

— М-м-м… — сказав Арчібальд, кусаючи свою зубочистку з голоду і нервів, бо Маджід його однозначно дратував. — Я піду подивлюсь, може, нам уже зготували хавку чи шо. Ага, я сходжу. Що ти замовляв, Мадже?

— Сендвіч із беконом, будь ласка, Арчібальде.

— З бек… гм… добре. Принесу.

Самад умить став червоним, як помідори у Мікі:

— То ти собі надумав насміхатися з мене, чи як? На моїх очах ти демонструєш мені, який ти кафір? Ну ж бо, давай. Жуй свою свинину в батька на очах! Ти ж такий чортів розумник, так? Містер Розумні Штани. Містер Англієць-у-білих-штанах із закопиленою губою і великими білими зубами. Ти все знаєш, навіть те, як уникнути власного судного дня.

— Не такий я вже й розумний, абба.

— Ні, ні, зовсім ні. Ти навіть вполовину не такий розумний, як думаєш. Я не знаю, навіщо це роблю, але хочу тебе попередити: ти на шляху прямого протистояння зі своїм братом, Маджіде. Я почув, як Шіва говорив у ресторані. І є ще інші: Мо Гусейн-Ішмаель, брат Мікі, Абдул-Колін, і його син, Абдул-Джіммі, — це тільки кілька, а їх значно більше, і вони всі групуються проти тебе. Міллат з ними. Твій Маркус Чалфен замісив багато злості, і вже є такі, як оці зелені метелики, — і вони прагнуть дії. І вони божевільні якраз настільки, щоб втілити це все в життя. Божевільні настільки, щоб почати війну. Таких небагато. Решта просто підуть за ними, щойно війну буде оголошено. Але ці люди хочуть спровокувати війну. Вони підуть першими і першими вистрілять. І твій брат — один із них.

Весь цей час, поки Самадове обличчя змінювалося від виразу обурення до відчаю, майже істеричної гримаси, Маджід залишався спокійним і його обличчя не промовляло абсолютно нічого.

— Тобі мову відняло? Новини тебе здивували?

— Чому б тобі не поговорити із ними, абба? — запропонував Маджід після паузи. — Багато хто з них поважає тебе. Ти — важлива людина у спільноті. Поговори із ними.

— Бо я проти цього так само, як