Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

19 (4)

Через скандал, що трапився, наречених довго не відпускали спати, лякаючи історіями про привороти, отруєння, викрадення та інші жахіття, що трапляються з неслухняними дівчатами. Причому ці жахи творили і жінки, побоюючись позбутися завидного нареченого. Тож вірити дівчатам теж було не можна.

Першою цього знущання не витримала вже майже заміжня Конюшина — вона просто заснула і впала б зі стільця, якби її не притримала Сойка, що сиділа поруч.

Обізвавши підопічних поганими словами, лекторші побажали всім добраніч і нарешті пішли. А у Ліїн, як на зло, разом з ними пішов сон. Тому, трохи покрутившись з боку на бік, вона одягла халатик і вирушила до Мелани, сподіваючись, що їй теж не спиться.

Подруга справді не спала.

Вона впустила Ліїн, посадила її за крихітний столик, а потім вручила пузатий кухоль з трав'яним настоєм і сіла навпроти.

— Чи хочеш почути ще одну страшну історію? — спитала стомлено. — Бо про душечку я більше не говоритиму. Ви мені обоє набридли.

Ліїн відпила терпкого настою і, вирішивши, що нічого проти страшних історій не має, тихенько запитала:

— Мелано, ти коли в це тіло вселилася ... що сталося з тією, що була до тебе? Вона ж не нічого не розуміючим немовлям була, раз тобі треба було терміново, і ти навіть не встигла магію настроїти.

Блондинка хмикнула і чомусь усміхнулася.

— Та нічого з нею не сталося, — пробурчала. — Просто одного разу прокинулася, виявила, що мерзенна сусідка не брехала, і добрий братик справді віддав за борги у бордель. Нічим іншим те незнайоме місце не могло бути. І відчула, що замкнена три роки тому магія, яку дуже не схвалював вітчим, котрий стверджував, що відьму ніхто заміж не візьме, знову робить тіло легким-легким, запахи та звуки насиченими, а дубові віконниці зовсім не непереборною перешкодою. Ось вона і втекла, вистрибнувши з третього поверху і ледве стримавши сміх, що рвався назовні, коли вдалося вберегти себе від перелому ніг потоком повітря, що сповільнювало падіння. І через паркан легко перебралася, собаки, вони з магами взагалі не зв'язуються, якщо спеціально не натаскані. А ще вона стала сміливою настільки, щоб запропонувати послуги мага-повітряника капітанові в обмін на проїзд, хоча зовсім не розуміла, чому вирушати потрібно неодмінно на Ведмежий острів.

— То ти бабуся чи не бабуся? — запитала Ліїн, коли Мелана замовкла.

— Ліїн, не вір у дурні казки. Навіть вічний король вселятися може лише у своїх дітей, вихованих спеціальним чином. Але й у нього спочатку проблеми з мовою, рухом і взагалі всім на світі. Читала я описи одного лікаря-втікача.

— Проблеми з мовою? — перепитала Ліїн.

— Розумієш, ми всі різні. Те, як ми живемо, як говоримо, як ходимо, воно все є в голові. Навіть наш зріст на це впливає. І якщо в чужу голову вкласти свої спогади, добре, якщо десята частина збігатиметься і стане як треба. Це ніби намагатися на одномачтовий рибальський човен приладнати оснащення з баркентини душечки, так, щоб усе помістилося і стало працювати як треба.

— Ага, — сказала Ліїн. — Але як тоді…

— Мила, бабуся душечки лише повернула мені магію і оновила мої напівзабуті знання та вміння. Ну, і відправила допомагати своїй недолугій дочці. А потім, поки пливли до Ведмежого острова, я просто поступово почала згадувати її життя, та й не тільки його, так, наче це я була, просто в минулому… у минулих життях. Мов ці спогади спали, а потім з'явилися. Від цього дівчина Мелана зовсім не перестала бути дівчиною Меланою. І спочатку навіть не порозумнішала, чужою мудрістю дуже складно користуватися з незвички, навіть якщо впевнена, що це саме мудрість і що так буде краще. І до чужих знань, які набагато перевершують твої, звикнути складно. І… Знаєш, деякі, зневірившись, обирали немовлят і поки росли, геть забували ці минулі життя. Щоправда, ні до чого хорошого це не призводило. Одного нам навіть довелося вбити назавжди, щоб не зміг переродитися. Тому що стихія без пам'яті, це дійсно страшно, особливо якщо вона обрала тебе ворогом, а ти пам'ятаєш, що це твій близький друг. Інші, втомившись і бажаючи зберегти себе хоча б на ще одне життя, шукали безумців, які, насправді, давно себе втратили. Перестали бути кимось і не стали б чинити опір, якщо спробувати перетворити саме їх на спогад про минуле життя. Але магів серед таких безумців зникаюче мало, тож…

— А якщо спробувати зробити спогадом не безумця? — запитала цікава Ліїн.

— Теж нічого хорошого не вийде. У кращому разі роздвоєння особистості, — зітхнувши, сказала Мелана.

Ліїн зрозуміла, що хтось із її близьких друзів намагався щось таке зробити, і закінчилося зовсім не роздвоєнням особистості.

І Ліїн зовсім не хотілося знати чим. Досить з неї на сьогодні страшних історій.

— Гаразд, давай спати, — запропонувала Мелана. — Завтра нам коней годувати яблуками, недоїденими чоловіками. І вінок плести для переможця перегонів. А там традиційно то кропиву підкинуть, то шпильки у квіткові стебла засунуть. Весело.

Ліїн погодилася, що справді весело, і пішла до своєї кімнати.

А там її чекали на столі велике рум'яне яблуко, якщо й зірване в імператорському саду, то до того, як фрукти стали їсти мурахи та птахи, гілочка бузку, який змусив розцвісти якийсь маг-садівник, і чергова записка.

— У, Змій, — сердито прошепотіла Ліїн, дізнавшись із записки, що наступному бажаючому поговорити про спадкоємиць, слід розповісти про Сойку та про Качечку. І нахабно вимагати нагороди за такі цінні відомості. — Підслуховував, значить. Ну, я тебе… Цікаво, якщо носити з собою кочергу, я сильно випаду з образу лагідної та ніжної нареченої?

Ліїн озирнулася, але замість того, щоб примірятись до кочерги, дістала з полички вазу з сухоцвітами, витрусила на стіл встиглий збліднути букетик, набрала у вазу води і засунула туди бузок. А потім спорудила на столику композицію з вази з бузком, яблука та гілочок сухоцвітів, які зверху присипала попелом із записки, що спалахнула, варто було Ліїн випустити її з рук. Добре, хоч нічого не підпалила, так і лишилася лежати почорнілим листом, чекаючи, поки дівчина підбере і розкришить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍