Бетсі Прусс - Академія дружин драконів, Бетсі Прусс

Епілог

Я стояла в кущах, увесь час стримуючи лайку. Колючі вітки вже подряпали мені всі руки, а Густав вперто ігнорує мене. Ну що поганого у тому, що його кохана йому приносить земних пиріжків? Я своїми руками тісто місила, з мамою потім їх у печі готувала, замурзалась, мов свиня, а він лише пробурмотів щось про репутацію.

—Хлопці, перепочиньте! —нарешті вигукнув Густав, стріляючи в мене вбивчим поглядом. Що знову не так? Його воїни мене на бачать, як він і просив.

Чим ближче він підходив, тим важче йому було стримувати холодну та злу маску на обличчі.

—Гер, яка несподівана зустріч! —пошепки вигукнула я, хапаючи його за руку та тягнучи за стінку однієї з веж замку. Тут нас його вояки точно не побачать.

—Люба, я що тобі минулого разу казав? Мої воїни не повинні бачити, що ти мене годуєш. Це псує...

—Твою репутацію. Я знаю. —з миленькою посмішкою відповіла, простягаючи кошик. —Скуштуй! Я декілька годин це готувала.

Густав все ж здався, беручи до рук один з пиріжків.

Я тим часом ледь стримувала сміх. Увесь такий серйозний, з мечем у піхві, в мокрій від поту сорочці, в шкіряних штанах та з розтріпаним волоссям жує мій пиріжок.

Погляд спустився до його рук, якими він вправно пестив моє тіло. Давно. Майже тиждень тому.

Важко глитнувши, знову підійняла погляд. Упс.

Знову забула, що він копирсається у моїй голові. Точніше, навмисно забула.

Всього секунда, і мій кошик вже лежав на траві, а я була притиснута до стінки.

—Крутити мною прийшла, жінко? —важко дихаючи, запитав Густав.

—Я сумую! —чесно зізналась, проходячи колінцем між його ногами. Руки мої були міцно стиснуті над головою, що не могло не збуджувати ще більше. —Ти увесь час тренуєш своїх хлопців, а з королівським загоном проводиш більше часу, ніж зі мною. І вночі... раніше ти щодня займався зі мною коханням, а зараз вічно втомлений і смердючий спати завалюєшся. І минув всього рік, Густав! А ти вже не задовольняєш свою жінку. Такими темпами я почну в твоїх же хлопцях утіхи шукати.

Рик змусив мене ще щільніше звести ноги, адже зараз на кожен його жест я реагувала, мов на червону ганчірку. Густав ще сильніше притиснув мене, а потім проричав у губи:

—Тільки спробуй. Їх вб’ю, а тебе в кімнаті закрию.

—Думаєш, я не втечу?

Було помітно, що він має що сказати на це. І дійсно щось переконливе, що відіб’є будь-який порив до втечі. Але натомість його губи здригнулись у ледь помітній усмішці.

—Та ти й сидіти не зможеш після того, як я тебе візьму.

З губ зірвався чи то схлип, чи то млосне зітхання. Я відчула, як між ніг починає болісно пульсувати і стримуватись вже майже не має сил.

—То що тобі заважає?

На мить Густав розгубився, озираючись.

—Що, прямо тут?

—Чорт, Густав! Та я сама тебе скоро зґвалтую! —я зціпила зуби, починаючи смикати руками. Таке відчуття, що він просто знущається наді мною. Змушує вчитись з ранку до ночі, сам пропадає у воєнних лагерах, та ще й у ліжку не задовольняє. Кат!

Чоловік продовжував тримати мої зап’ястя однією рукою, іншою вже скинув зі своїх стегон меч.

—Ну дивись, Орисія, аби потім не скиглила.

Я, мов якась залежна, почала активно махати головою, і як тільки мої руки звільнились, опустила їх на плечі Густава.

Одним різким рухом він підійняв мене, знову втискаючи у стінку.

—Не рухайся. —обережно хапаючи край моїх трусиків, мовив чоловік, а потім повільно заповнив мене. Я відкинула голову на прохолодну стінку, нарешті отримуючи бажане. Чомусь все життя думала, що це чоловік про секс благатиме, а не я чоловіка.

Густав почав розмірено рухатись в мені, інколи стискаючи щелепи та прикриваючи повіки. Та коли його рухи стали набагато інтенсивнішими, грубшими та відчутнішими, з моїх губ почали зриватись стогони.

—Ти хочеш, аби хлопці теж помилувались картиною? —з посмішкою запитав, тут же накриваючи мій рот долонею.

Тіло вже почало труситись, мені здавалось, що ще трохи і я просто вибухну, але Густав нахабно знижував темп і посміхався, мов чеширський кіт. Після того, як він втретє обломав мені хвилю насолоди, я голосно застогнала. Навмисно, звісно. Очі мого чоловіка тут же округлились і на якусь мить він навіть розгубився, виглядаючи з-за стінки.

—Ну що ти? Помуч мене ще трошки, і я ще голосніше кричатиму. Не соромся!

—Ти ж навмисно це.

Він знову почав рухатись в мені, а потім ніжно поцілував. Моє “Ти теж навмисно!” так і застрягло десь між нашими вустами, доки я продовжувала насолоджуватись такими рідкісними, в останній час, моментами близькості. Коли я відчула, м’язи починають скорочуватись десь внизу живота, щільніше обійняла Густава за плечі та вп’ялась зубами у плече. Ноги затремтіли, вже через декілька секунд безвільно розмикаючись навколо торса чоловіка, який зробив останні глибокі поштовхи. Було помітно, що йому важко стояти на ногах, але він вперто продовжував тримати мене, дозволяючи насолодитись ще декілька секунд. Тіло інколи здригалось у приємних судомах, а губи самі розтягнулись у посмішці.

—Ваша Високість! —гукнув один з воїнів, змушуючи мене підійняти обличчя з плеча Густава.

—А можна я з тобою? —вкотре поцікавилась, але знову отримала лише тверде “Ні”. Нічого нічого, настане мить і він сам мене попросить не відходити від нього ні на крок.

 

***

До жаху хвилюючись, я розминала пальці, безперервно їх заламуючи.

Сьогодні коронація Густава, і я, як його фаворитка, присутня на цьому дійстві. Я й досі пам’ятала те, як легко він відмовився від мене заради тридцяти красунечок-дівчаток, тому сьогодні вранці ми добряче посварились. Для дракона ставати на коліна, особливо перед жінкою — це табу. Виявлення слабкості перед цією особою, чого не допустить жоден чоловік Анкровії.

—Ти в своєму розумі? —кричав Густав, ледь стримуючись. Його очі увесь час миготіли небезпечним блиском, але я вперто стояла на своєму.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍