Бетсі Прусс - Академія дружин драконів, Бетсі Прусс

—А що тут такого? Я хочу, аби ти зробив мені пропозицію при всіх! Не так, як у вас заведено, навіть не питати у жінки її згоди. Я хочу, аби ти став на коліно та попросив моєї руки.

Лише після цього я зможу змити з себе увесь той бруд. На мене й досі служниці в палаці косяться, кістки мені перемивають, відьмою називають, інколи навіть в лице казали, що мною просто граються, використовують як іграшку за призначенням. А мені, вагітній жінці, зовсім не до вподоби це.

Густав почав голосно сміятись, потім стиснув руки в кулаки та перекинув стіл. Ну, до цього я вже звикла, тому навіть оком не мигнула.
Увесь час мені здавалось, що зараз браслет перестане працювати і він прочитає мої думки, а потім дійсно у кімнаті закриє, дізнавшись, що я від нього вагітність приховую. Завдяки моїй матері, точніше, свекрухи... ну ви зрозуміли. Завдяки їй у мене тепер є браслет, за допомогою якого жоден дракон думки не почує. Та все ж за звичкою я із завмиранням серця намагалась думати про щось інше.

Коли чоловік розвернувся та пішов до дверей, я не витримала, гукаючи:

—Перш ніж зробити щось, знай, що я вагітна від тебе! Чуєш?

На якусь мить він застиг посеред відкритих дверей, але обличчям так і не повернувся. Надія в серці росла, що зараз він підійде, обійме мене і скаже, що все зробить так, як я хочу. Але, на жаль, він лише гримнув дверима.

Тому тепер я й уявлення не маю, що буде через п’ять хвилин. Його Величність Фредеріх палко говорив щось своїм найближчим друзям, яких зібралось чимало, Густав сидів поруч, навіть не посміхаючись, а я разом з мамою стояла неподалік за довгою червоною тканиною.

—Ти, звісно, перегнула, Ріша. —мовила мама, потираючи мою спину.

—Або він мене, або я його. По іншому в цій війні не буде. Я не хочу, аби на мене продовжували дивитись, як на ворога та перешіптувались, що через тиждень мене з палацу викинуть.

—Та облиш ти ті погані язики. —невизначено махнула рукою, посміхаючись. —Головне, що ви кохаєте одне одного. Коли Густаву про вагітність скажеш?

—Вже.

Я почала ще більше заламувати пальці, оглядаючись. На відміну від мене, мама дуже розгубилась, відкриваючи рота.

—Я... не так уявляла подання цієї новини. А що Густав?

—А що Густав? Гримнув дверима і пішов собі, король великий.

—Орисіє! —нахмурилась жінка, знову стаючи на захист свого сина. Ну звісно, я ж не рідна їй! —Він чоловік, який підкоряє, а не підкоряється. Та я собі і половини того, що робиш ти, не дозволяю. І Фредеріха шаную.

—Та діло навіть не в цьому!

Договорити я не встигла, так як Його Величність з очікуванням махнув нам рукою. Охорона відразу ж сунулась ближче до них, а моє серце ледь в п’яти не пішло. Питання! Чи зробить він те, про що я його просила? Звісно, зробить! У цьому немає нічого такого. І він кохає мене більше, ніж свою репутацію, правда?

Коли ми опинились поруч зі своїми чоловіками, Фредеріх гучно мовив, що нам є про що розповісти. Окееййй, чого там вчила професорка Доротті? Тепер вона щодня з мене соки вичавлює. Взагалі, я не розумію, навіщо опускати голову, якщо королева навпаки повинна стояти з гордо піднятою. Але це ж Анкровія, тут все навпаки.

Я трохи схилила голову та чинно склала руки, стоячи поруч із Густавом та молячись усім відомим богам, аби він зробив мені пропозицію не ось так: “Ти тепер моя дружина”.

Внизу всі уважно дивились на нас, і я не могла не помітити Ванессу, що стояла під руку зі своїм чоловіком, Хіллом, тим самим племінником короля, що пів року за моєю подругою бігав. Тепер у них щаслива рівноправна сім’я. Не те, що у нас... “Хто кого крутіший?”

—Сьогодні вранці я дізнався чудову новину. —награно радісно мовив Густав, легенько обіймаючи мене за талію. На секунду мені навіть здалось, що зараз він стане на одне коліно і зробить мені пропозицію, від чого серце заходилось у шаленому ритмі. —Моя прекрасна дружина вагітна. І так, вам не почулось. Тепер вона моя дружина.

Після цих слів всередині щось обірвалось, я ж ледь помітно насупилась, зовсім нічого не розуміючи. Невже для нього так важко стати біля коханої жінки на одне коліно і зізнатись у коханні? Ах, забула ці його слова, кхм, цитую: “Кохання робить нас слабкими, але й без нього ми нещасні.”

Зал вибухнув оплесками, хтось щиро, а хтось не дуже, посміхались, і тільки я була не в захваті від цього дійства. Правду мама казала, що мені вічно всього мало. Чого б я не досягла — мало!

Його Величність сказав, що сьогодні палац святкуватиме, а завтра в честь його онука (або онучки) усім селянам буде подано частування. Густав притягнув мене ближче, маючи намір поцілувати, та злість всередині змушувала мене всіма силами відвертатись. Але не при сотні пар очей відштовхувати його, правильно?

В голову прийшла божевільна ідея, і вже через секунду моє обм’якле тіло притискалось до грудей Густава.

В залі відразу ж стало тихо, і навіть чоловік завмер, тримаючи мене.

***

—Що він знову хоче? —пробурмотіла я, закриваючи книгу. Скоро вже ніч, з Густавом ми як подружжя всього пів року, а вже б’ємось за ковдру і сваримось, хто більший ледар. Ну, на рахунок останнього, це я, але ж я жінка, та ще й вагітна. Мені можна.

—Не знаю, Ваша Величність. Сказав провести вас. —мовила невисока дівчина, увесь час крадькома споглядаючи на мене. До цих поглядів я вже звикла, адже ще ніхто з землянок не ставав дружиною дракона, та ще й не змушував викинути фавориток на мороз.

Двері моїх покоїв відчинились, а в них безсоромно залетіла мама. Вони разом з Фредеріхом вже місяць збирають речі, адже після того, як Густав став королем, його батьки сказали що тепер їм тут немає що робити.
Вони переїздять до невеличкої (у моєму розумінні просто величезної) хатинки, подалі від шуму та всіх проблем. Звісно, прощатись з мамою зовсім не хотілось, але тут у мене є Ванесса, Цирілла та Аріель, які підтримують будь-яку мою ідею.