Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Вона з’явилась несподівано — як весна після довгої зими. Увійшла в дім з легким ароматом дороги на пальті, з очима, в яких вже не було дитячості, але було щось глибше — мудрість, що приходить із досвідом.

— Привіт, дідусю, — сказала вона, і її голос бринів, наче перша крапля дощу на суху землю.

Він підвівся повільно, але в його погляді була та сама м’яка сила. Вони обійнялись — не просто родичі, а два світи, що знову зустрілися.

Вона принесла із собою записник. Потертий, але живий — сторінки повні нотаток, ескізів, уривків розмов і моментів.

— Це мої історії, — сказала вона. — Тепер я розповідаю їх іншим. Як ти колись розповідав мені.

Він розгорнув одну зі сторінок. На ній був малюнок дерева. Того самого, яке вона описала в дитячому зошиті. Але тепер — з гілками, на яких сиділи птахи, і вітром, що шепотів спогади.

— Це ти, — прошепотіла вона. — І це я. Ми з тобою в цих гілках. І всі, хто після нас, теж тут. Бо історії — це не просто слова. Це коріння.

Вони довго сиділи разом, мовчали, вдихали присмак спільних спогадів. І в тій тиші було більше, ніж у тисячі голосних слів.

---