Galcheja Vale-Vivre - Тіні літніх вечорів, Galcheja Vale-Vivre

Міа – звичайна дівчина, яка живе у маленькому місті, мріє про свободу і перші почуття, що наповнюють її життя хвилюванням і трепетом. Літо в бабусиному селі завжди було для неї особливим: нові знайомства, вечори під зорями, танці на сільських дискотеках. Але цього року все змінюється. В її житті з’являється двоє хлопців: впевнений і трохи нахабний Влад, який не відступає у своїх спробах завоювати її серце, і спокійний, загадковий Марк, чиї слова і дії змушують її серце битися частіше. Міа стоїть перед вибором між наполегливістю і ніжністю, між тим, хто поруч, і тим, хто торкається її душі на глибшому рівні. Ця історія – про дорослішання, перше кохання і ті миті, які залишаються з нами назавжди. Вона про те, як навіть у найзвичайнішому літі можна знайти щось справжнє й важливе.

Глава 1: Чужа серед своїх

Кажуть, підлітковий вік – це безтурботна пора, коли найбільші проблеми – це вибір наряду на вечірку та прищ на носі. Але я ніколи не відчувала себе підлітком. Замість легковажності, я відчувала мудрість, що тиснула на мене своєю вагою. У колі своїх однолітків я була чужою, не розуміючи, чому я відчуваю себе дорослою в світі, де всі інші здаються легковажними.

Можливо, це пов’язано з тим, що як наймолодша в родині, я завжди була в центрі уваги. Мої старші сестри були для мене взірцем, і я прагнула наслідувати їхні досягнення. Звісно, інколи я відчувала, що від мене чекають більше, ніж я могла дати, але це лише змушувало мене старанніше працювати над собою. Ця наполегливість часто викликала у мене відчуття, що я повинна бути кращою, щоб заслужити своє місце.

До того ж, можливо, через те, що всі чекали на хлопчика, мені завжди було легше спілкуватися з хлопцями, ніж із дівчатами. Моя природна схильність до дружби з ними стала для мене звичною, хоча у рідному місті близьких друзів у мене не було. Саме тому я завжди почувалася трохи інакшою, наче грала не свою роль, але не могла знайти сцену, де справді могла б бути собою.

Школа лише підсилювала це відчуття. Я йшла туди з великою неохотою, почуваючись білою вороною. Друзів у мене там не було, і я часто не розуміла своїх однокласників, яким усе діставалося легко. Можливо, я навіть заздрила їхньому безтурботному життю, але сама не відчувала бажання бути такою, як вони. У мене були інші мрії, інше бачення, яке ще тільки чекало на свій час.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍