Galcheja Vale-Vivre - Тіні літніх вечорів, Galcheja Vale-Vivre

Глава 2: Літо в бабусиному селі

У бабусиному селі все було інакше. Тут не було місця для порівнянь чи боротьби за визнання. Це було єдине місце, де я відчувала себе потрібною і важливою. Поля тягнулися до горизонту, повітря було наповнене запахом свіжоскошеної трави, а люди здавалися щирими, простими і справжніми. Тут я могла бути собою, і ніхто не очікував від мене більше, ніж я могла дати.

З бабусею ми любили одна одну безмежно. Вона була центром цього світу, хоча наші розмови нагадували загадковий танець двох мов. Вона розмовляла молдовською, я — українською, і ми майже не розуміли одна одну, але це не заважало нам проводити разом години. Я намагалася навчити її своєї мови, а вона терпляче пояснювала мені слова своєю.

Пам’ятаю, як я показувала на кавун і казала: “Кавун”. Вона дивилася на мене з усмішкою і повторювала: “Pepene”. Потім я вказувала на курку й казала: “Курка”. Вона відповідала: “Găină”. Ми сміялися з наших акцентів, але кожне слово ставало для нас відкриттям, маленькою перемогою над нерозумінням. Ці моменти не лише зближували нас, а й давали мені відчуття, що я частина чогось більшого, частина її світу.

Так проходило кожне моє літо... Я чекала його як свято, як неймовірну пригоду, як такий необхідний подих свіжого повітря. У селі я могла відчути свободу і знайти справжню радість у простих речах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍