Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

І він послухав, проковтнув той смуток за братиком, а тіло його відніс у лабораторію, де раніше була Айша, поклав в надії що той хто виживе, потім поховає його. Кайла зробилась холодною, ще більш аніж шкіра Марії, навіть не подивилась на колишнього коханця.

Треба було продовжувати йти і вони підіймались по сходах усе вище і вище, навмисно оминаючи ліфт. Спочатку йшли тихо, тоді хтось з дівчат запитала Вебера:

- Що між вами було? Між тобою і Айшею, звідки її знаєш?

Велетень відповів не одразу.

- Ми були близькі, десь зі сто років тому, то через неї я став вченим, хотів докопатись до суті нашого прокляття, бо завжди мене дивувало чом ми такі різні. Чому я на повню стаю ведмедем-бестією а вона може відригувати полумʼя.

- І ви розійшлись...

- Можна і так сказати, одного дня я просто прокинувся а її вже не було і речей її теж, тільки велика книга, в котру вже багато поколінь записували свої знання про теріантропію, перевертенство.

Тоді настала черга Кайли, її запитали про Юджина і батька.

- Юджин, я якось розповідала про релікта, може памʼятаєте, так ось то був саме він і його врятував мій прийомний батько. Та хоч і не рідний але дуже добрий до мене, тоді, коли та історія сталась, він був таким самим як я зараз, хіба що здібності у нас різні...

А сходи видавалась безкінечними, довго, дуже довго підіймались поки дістались поверхні, холу прийомної. Сьогодні вона була абсолютно пустою, навіть без охорони. Вхідні двері були щільно закриті і скло здавалось трохи затемненим але дуже міцним. На дворі тим часом палав день, сонце було яскравим але безпечним, тут, всередині, за цим особливим склом, воно ані пекло шкіру Марії ані лякало її, ну так, хіба що трохи бо страх перед сонцем був у неї чисто рефлекторним, певно скло було однією з розробок Орфейна.

Тож вони знайшли сходи і рушили далі, з колонок почувся розчарований голос гермеса котрий обіцяв шоколадні яєчки у ліфті, звісно на те ніхто не відреагував. Потім голос змінився на дивно знайомий жіночий але змінений, механічний, той хвалив їх і прохав надалі підніматись лише сходами, запрошував подивитись приміщення, коли б вони того хотіли.

Перші двадцять поверхів були суто офісними приміщеннями, пустими і охайними, на двадцять першому ж було те саме але трохи підготоване до бою, хтось розпихав столи по краям звільнивши місце для «арени».

Голос мовчав, було порожньо і спочатку зграя вирішила піти прямо по сходах далі, коли на них посипались охоронці і живі і мертві. Здійнявся герць у котрому перевертні бились кігтями, як і єдина вампірка а мисливець і магічка вогнепальною зброєю. Остання прямо з кобури у Стіва вихопила пістолет.

- Хєй! - крикнув мисливець а сам загнав штик-ниж на своїй гвинтівці прямо в шию одному з охорони, з рани бризнуло смердюче масло. - Магії тобі мало!?

- Мушу її притримати, щоб на Орфейна точно вистачило сил.

Але реальний супротивник зʼявився поза їх спинами у метушні бою, а аби перевертні не могли ним зайнятись зʼявився ще й закований в броню-екзоскелет елітний охоронець, від його кроку вібрувала підлога а озброєний був лезом в одній руці і кулеметом в іншій. Тож так і вийшло що поки Ітан з Вебером розбирались з цим велетнем  а мисливець та магічка відстрілювали рядових, Марія зійшлась сам на сам з механічною вампіркою.

- Ну привіт, тобі, бачу одного вже зробили мінусовим тож свого «татка» я не можу вбити сама. А от з тобою пограюсь вволю, як тебе звати, квіточко? Бо я тобі буду матінкою-мʼясорубкою, - той самий жіночо-механічний голос що супроводжував їх, то була вона.

І вона не жартувала, горлянка її разом з нижньою щелепою були протезовані технологіями Орфейна, механіка оповивала колись вродливе обличчя як ореол і не зупинялась там, де її погриз Франц у приступі ломки.

Стелла стала новим шедевром гермеса, він відновив її, втілив у тендітному тілі свою фантазію щодо протезування надприродних істот. Дракуль мить дивилась на це страхопудало а тоді рішуче зашипіла на неї як те здатні робити вампіри одночасно по-кошачому і по-людськи, сама не очікувала від себе цього бо раніше навіть не замислювалась щодо такої здібності у вампірів.

Стелла «всміхнулась» наскільки дозволяв протез а тоді її щелепа розділилась на четверо, жвала і те що лишилось, почувся механічний скрежіт, котрий мав копіювати справжній бойовий клич. То ж бій почався, кіборгиня навіть не ухилялась, дозволяла себе бити і оголювати усе нові шари своїх аугментацій або ж просто показувала що ані рвані ані колоті рани їй не страшні, загоювалась як перевертень там де шкіра ще була її рідна. В дійсності вона була 50% 50 вампіра і машина. Сміялась з тих подряпин а тоді розкрила власні кігті, сталеві і химерні леза на кожному з пальців, крикнула коротко, але міцно, так що Марію аж відкинуло ударною хвилею, ніби Стелла була баньʼши. Поки дівчина не оклигала, заплигнула на неї зверху і з розмаху спробувала розрубати череп, Марія встигла схопити кисті але сили їй катастрофічно не вистачало.

Врятував її Ітан, котрий збив механічну потвору з дівчини і почав полосувати по ній своїми кігтями. Тут вони обидва і відчули весь жах, бо навіть отрута звіра не брала Стеллу, рани від кігтів перевертня тримались трохи довше але та не розгубилась і оглушивши всіх криком підживилась кровʼю Стіва, якби не короткий спалах блискавки, то так би і випила мисливця до дна. Але і ця магія не дала значного ефекту, відрекошетила від кіборгині і розбила скло за її спиною, крик болю і ось вже супротивник ховається в тіні від цього короткого але стрімкого пучку світла. Ось що було слабкістю, ось що лякало навіть її.