Артур Єрмак - Байка про Арктантропа, Артур Єрмак

Афрокровійка навіть бровою не повела, навпаки була серйозною як ніколи до того.

- Тепер я зрозуміла хто ти, згадала як ще підлітком бачила на якомусь зі свят. Ти належиш до зграї гончих клану Бах, перевертні на службі у вампірів... яка ганьба, - їдко казала магічка, через що у Вебера аж жилки на лобі вилізли, він мало не кинувся на неї, але Ітан спинив її («як ти смієш» - почув він від велетня, хоч то і не до нього було). - Я донька самого архімага, твої хазяї у союзі з моєю гільдією, тому я приймаю твої вибачення, але не смій ще хоч раз забути своє місце, пес! - така різка зміна у поведінці зазвичай баламутної ліквідаторки лякала, навіть найбільш похмурих членів цього загону (Ітана і Стіва).

Вебер, хоч і лишився розлюченим але відступив, дістав з-під футболки амулет у формі голови змії, зірвав його з шиї і майже жбурнув його у полумʼя, що гарцювало під мостиком але передумав і запхав у кишеню.

- Якщо раптом забув то саме Брінкерхоф врятував Юджина, тож надія ще є, - пом’якшилась магічка, відкинувши владний тон і холодні слова.

- То було до того як він став архімагом, - сумно відповів велетень. - Що з другою Айшею?

- Вибач, ми не встигли нічого вдіяти, - підійшла до нього Марія.

- Луно милосердна...

Перевести дух вони не мали часу, як і часу на скорботу бо те, що відбувалось тут унизу не могло лишатись довго непоміченим і за ними прийшли працівники ВЕСПЕР, з відділу охорони і не аби хто.

Одним влучним ударом велетня було припечатано до землі, другим Ітана, Марія застигла на місці не маючи змоги поворухнутись, бо знала їх, ще до смерті знали. Вони теж ненадовго застигли побачивши її, а потім обережно вийняли з її рук Франца, все ще заслабкого через драконівський вогонь і не звертаючи уваги на спроби заплутати їх в павутинні вбили хлопця.

Розряд, такий самий що мало не вбив Ітана тоді на звалищі пройшовся тілом павука а далі було два удари, котрі відірвали йому частину щелепи і половину боку. 

При цьому ані кулі ані магія їх не брали.

- Вибач, що не врятував тебе у ту ніч, - з сумом мовив ОʼБрайен, підводячи обличчя дівчини холодними металічними пальцями. - Ти напевно багато страждала, але зараз все скінчиться.

Барт за його спиною вже перетворив свій протез на величезне лезо. Від удару ним його стримав Вебер, який прийняв ту саму свою просунуту форму часткового перетворення, котра окрім як випустити ікла та пазурі ще додавала кумедну шерсть на обличчя і кінцівках, не таку що покриває усе рівномірно. Головне було у цій формі то тверда, груба шкіра, завдяки якій лезо не відсікло велетню кінцівку або дві а лише порізало.

Ітан підвівся через мить, вклав у своє тіло стільки сили скільки міг, збив Пітера, гарчав йому прямо в обличчя, під шкірою офіцера вже ймовірно був скоріш робот аніж людина.

Був молодший ведмідь розлючений: біль, розпач, злість, через Нгану, за Франца, який встиг стати більше ніж просто другом.

Але Пітер відкинув його як ляльку. Після звалища вже був навчений, попрохав собі додаткову батарею встановити і тепер був на резерві. Ще сильний і спритний, хоч був навіть зараз гладкий і старий.

Тепер бій йшов один на один між Ітаном і Пітером та Бартом і Вебером.

Вебер мав невеличку перевагу, він навіть примудрився викрутити кіборгу руку і вже думав зламав, коли вона викрутилась механічним скреготом та вдарила прямо у груди перевертня. Ведмідь впав, Барт замахнувся лезом на шию.

БАХ! - то куля з автомата Стіва вирвалась підсилена магією Кайли і відірвала ту руку разом з лезом.

БАХ! - вдарила в хребет товстуна-кіборга, перебивши якусь деталь бо рухи його враз стали повільніші, що дало вже перевагу Ітану.

Вожак бив його, рвав кігтями плоть, оголюючи броньоване полотно під шкірою тіла, а коли пробив і те, то хлинула кров в перемішку з чимось смердючим, може маслом...

Коли ОʼБрайен впав, ще живий але вже не в змозі поворухнутись через брак енергії, Ітан тримав в єдиній долоні обидві батареї кіборга. Ховались вони в пазі, поряд з хребтом, на рівні попереку.

Віднайшлось те місце випадково але дієво, бо Вебер був не дурень і піддивився як перемогти Барта, ось тільки не спрацювало.

- За ідіота мене тримаєш? - просичав Парсонс. - Моя запасна батарея в іншому місці, спробуй знайти!

Але в цьому не було потреби бо остання, зачарована куля, влучила у ногу Барта і та детонувала, відірвавши і себе і ту сховану запасну батарею. Обидва колишні офіцери ще були живі, хоч і не могли поворухнутись.

- Міг частіше стріляти? - обурився Вебер.

- Якби ж міг, дуло мало не розірвало! - запихано відповів Стів, це він вперше мав справу з магію настільки близько, і був у нього якийсь захват, що до того в житті не відчував. – До того ж це карабін а не повноцінний АК.

Ітан стояв над кіборгами, не хотів, але найменший погляд на тіло хлопця викликав у ньому такий гнів що кігті самі знеслись до удару.

Ще мить і два життя зникнуть, згаснуть останні вогники старих знайомств, з яких ця історія починалась... Марія вчепилась в руку свого вбивці, не дала вбити.

- Не треба, - ледь чутно попросила вампірка.