Роберт Грін - 48 законів влади

він не підстригався, приймав холодні купелі, споживав чорний хліб із юшкою і носив простий одяг. Для спартанців це означало, що він віддає перевагу їхньому способу життя, а не афінському; ба більше — він свідомо вирішив стати спартанцем, хоча й не народився ним, і тому попереду всіх інших заслуговує на шанування. Він зачарував їх, і спартанці дали йому величезну владу. На жаль, Алківіад не вмів вчасно зупинитися: він спокусив дружину правителя Спарти, і вона завагітніла. Коли правда спливла, йому знову довелося тікати й рятувати своє життя.

ЛОРЕНЦО ДЕ МЕДІЧІ СПОКУШУЄ ПАПУ

Лоренцо [де Медічі] не втрачав жодної нагоди зробити так, щоб Папа Інокентій ставився до нього з дедалі більшою повагою, і зміцнити дружбу з ним, а, якщо можливо, здобути ще і його прихильність. Він вивчив смаки Папи і підтримував їх. Посилав йому… бочки його улюбленого вина… У куртуазних і улесливих листах, у яких він підбадьорював Папу, коли той хворів, Лоренцо писав, що відчував його страждання, ніби вони йому самому випали, підтримував його словами на зразок «Папа такий, яким хоче бути», і побіжно викладав власні погляди на правильну політику Інокентія. Папа був вдячний Лоренцо за увагу і погоджувався з його аргументами… Інокентій настільки перебрав собі погляди Лоренцо, що, як роздратовано висловився феррарський посол, «Папа спить і бачить очима Лоренцо Величного».

Крістофер Гібберт, «Дім Медічі: його розквіт і занепад», 1980 р.

Цього разу Алківіад утік до Персії, де він різко перейшов від спартанської простоти до повняви перського розкошування. Звичайно, персам лестило, що грек рівня Алківіада віддає перевагу їхній культурі, а не власній, і вони віддячили йому почестями, землею і владою. Зваблені дзеркалом, вони не помітили, що за цим щитом Алківіад веде подвійну гру, таємно допомагаючи афінцям воювати зі Спартою, аби знову прислужитися місту, до якого він відчайдушно хотів повернутися і яке зустріло його з розкритими обіймами в 408 р. до н. е.

Тлумачення

На початку політичної кар’єри Алківіад зробив відкриття, яке змінило його підхід до влади: він мав яскраву і сильну особистість, але, активно обстоюючи свої ідеї у розмові з іншими, він здобував лише жменьку прибічників, натомість відштовхуючи набагато більше людей. Тож Алківіад дійшов висновку, що секрет влади над масами полягає не в тому, щоб накидати людям свої переконання, а в тому, щоб, як хамелеон, прибрати собі їхні переконання. А щойно люди ловилися на цей гачок, вони вже не бачили його обману.

Зрозумійте: кожна людина ховається у власній нарцистичній мушлі. Коли ви намагаєтеся накинути людям своє его, мур між вами росте, а опір зростає. А віддзеркалюючи людей, ви залучаєте їх до нарцистичного захвату: вони бачать перед собою відбиток власної душі. Цей відбиток створюєте ви. Використавши дзеркало для зваблення, ви одержуєте величезну владу над людьми.

Однак варто звернути увагу і на небезпеку нерозбірливого використання дзеркала. У присутності Алківіада люди почувалися вільніше, а їхні его немов подвоювалися. А щойно він пішов, у них виникало відчуття порожнечі і власної нікчемності, а коли вони бачили, як він повністю віддзеркалює зовсім інших людей, як це він перед тим робив із ними, то відчували, що їх не тільки принизили, а й зрадили. Алківіадове зловживання ефектом Дзеркала викликало в цілих народів відчуття того, що їх просто використали — через це йому раз у раз доводилося тікати. Зрештою, Алківіад настільки розлютив спартанців, що вони його вбили. Дзеркалом звабника слід користуватися обережно і розважливо.

Дотримання 3

У 1652 році недавно овдовіла баронеса Манчині перевезла родину з Рима до Парижа, де вона могла розраховувати на підтримку і протекцію свого брата, кардинала Мазаріні, прем’єр-міністра Франції. Четверо з п’яти дочок баронеси засліплювали двір своєю красою і моторністю. Чарівних небог кардинала називали Мазаринятами, і невдовзі їх почали запрошувати на всі найважливіші двірські прийоми.

Одній доньці, Марії Манчині, не дуже щастило, бо вона не мала такої краси й грації, як її сестри, які разом із матір’ю і самим кардиналом виявляли знехіть до неї, тому що вона нібито псувала імідж сім’ї. Її намагалися вмовити піти в монастир, де Марія не так муляла б очі, але вона відмовилася. Натомість Марія поринула в науку, вивчила латинську і грецьку мови, удосконалила французьку і покращувала свої музичні здібності. У тих рідкісних випадках, коли сім’я дозволяла їй з’явитися на прийомах при дворі, вона навчилася слухати своїх співрозмовників, оцінюючи їхні слабини і приховані бажання. І коли нарешті Марія в 1657 році познайомилася з майбутнім королем Луї XIV (йому тоді було 17, а їй — 18), то вирішила переступити волю родини й дядька й домогтися, щоб юнак її покохав.

Вітґенштайн мав унікальну здібність угадувати думки співрозмовника. У той час як співбесідник натужно намагався висловити свої думки, Вітґенштайн, зрозумівши про що йдеться, допомагав йому висловити їх. Я переконаний, що такий хист, який іноді вважали надприродним, зумовлений його тривалими й постійними дослідженнями.

Норман Малкольм, «Спогади про Людвіґа Вітґенштайна», 1958 р.

Це завдання здавалося нездійсненним для такої поганулі, але Марія добре вивчила майбутнього короля. Вона зауважила, що йому не до душі фривольність її сестер, а ще відчула, що йому не до вподоби інтриганство і політиканство навколо нього. Марія побачила, що він романтик: читає пригодницькі романи, наполягав на тому, щоб іти на чолі свого війська, мав високі ідеали і пристрасно мріяв про славу. Двір не давав поживи для цих фантазій, а банальний і поверховий світ його нудив.

Лікар має залишатися непрозорим для пацієнтів і, наче дзеркало, не показувати їм нічого, крім того, що вони йому показують.

Зиґмунд Фройд (1856—1939 рр.)

Марія зрозуміла, що ключ до серця Луї можна підібрати, віддзеркалюючи його фантазії та юнацькі поривання до слави й романтики. Спершу вона поринула в романтичні романи, поеми й п’єси, якими, як їй було відомо, зачитувався майбутній король. Коли Луї розпочинав із нею бесіду, то радо помічав, що Марія каже про те, що його бентежило, — не про моду чи чутки, а про куртуазну любов, подвиги великих лицарів, шляхетність давніх королів і героїв. Вона підтримувала в ньому спрагу слави, створюючи образ владного короля, яким він мріяв стати. Вона бентежила його фантазію.

Майбутній Король-Сонце дедалі більше перебував у товаристві Марії, і стало очевидним, що він закохався в найменш сподівану дівчину при дворі. Сестри й мати жахалися, що він майже всю увагу приділяв Марії Манчині. Він брав її із собою у військові кампанії і влаштовував цілі видовища з того, як підшукати їй зручне місце, звідки вона могла б спостерігати