Роберт Грін - 48 законів влади

Умить Господар вилизав тарілку,

А гості на тарілці було мілко,

Й журавка дзьобом їжу не змогла вхопить.

Щоб лису чемно відплатити

За те, що частувати так зумів,

Журавка вирішила запросити

Його до себе — через кілька днів.

А він на те — як стій зрадів,

Бо на обід любив ходити.

Тож у призначену для нього днину

Пішов він до журавки у гостину.

Зайшовши щойно, взявсь хвалить хазяйчин смак,

Бо ще й голодний був, бідак,

Мерщій би вже до столу сісти

(Лисиці завжди ладні їсти),

Ще й м’ясо ж паховіє як!

Журавка фарш поклала до горняти

Із шийкою, щоб дзьобом діставати.

А лис голодний мучився до сліз,

Та писком в шийку не проліз.

Хвіст підібгав, животик гурка,

Прищулив вуха лис — і трюхає у нору,

Ще й писок невдоволений не в пору,

Немов його піймала хижа курка.

Вибрані байки, Жан де Лафонтен (1621—1695 рр.)

Наполеон із нетерпінням чекав на повернення агента, але, на його подив, той з’явився через кілька днів і доповів, що йому не вдалося підслухати нічого, що дало б підстави звинуватити Фуше у змові. Власне, здавалося, що інші агенти підозрювали Фуше у подвійній грі проти них, але ніби він увесь час працював на Наполеона. Імператор не йняв цьому віри, бо відчував, що Фуше якось ошукав його.

Наступного ранку Фуше був у Наполеона і зауважив: «До речі, ваша величносте, я ще не говорив вам, що кілька днів тому одібрав листа від Меттерніха; я тим часом переймався важливішими справами. Крім того, його емісар забув передати мені порошок, що виявляє написане… Ось він нарешті». Переконаний, що Фуше грається з ним, Наполеон вибухнув: «Фуше, ви — зрадник! Мені слід було повісити вас!» Він нагримав на Фуше, але не міг його вигнати без доказів. Фуше лише висловив здивування з приводу слів імператора, але в душі посміхався, радіючи успіху своєї дзеркальної гри.

Тлумачення

Протягом багатьох років Фуше знав, що Наполеон вивищувався над оточенням, бо цілодобово шпигував за ним. Міністр вижив у цій грі, бо мав шпигунів, які шпигували за шпигунами Наполеона, і цим зводив нанівець усі заходи імператора проти себе. Щодо базельської зустрічі Фуше навіть узяв реванш: знаючи про подвійного агента Наполеона, він повернув справу так, ніби й сам був лояльним подвійним агентом.

Фуше домігся влади і процвітав за безчасся завдяки тому, що вів із оточенням дзеркальну гру. Під час Французької революції він був радикальним якобінцем. Після терору став поміркованим республіканцем; за Наполеона перетворився на переконаного імперіаліста, якому Наполеон подарував дворянство і титул герцога Отранто. Якщо зброєю Наполеона було копання в брудній білизні людей, то Фуше збирав бруд і на Наполеона, і на всіх інших. Це давало йому змогу передбачати плани й бажання імператора, аби, перш ніж той устигав розтулити рота, висловлювати почуття свого пана. Прикриваючи свої дії за допомогою стратегії дзеркала, Фуше міг також планувати наступ, не боячись, що його спіймають на гарячому.

ВИКРАДЕНИЙ ЛИСТ

Коли мені треба збагнути, наскільки людина розумна чи дурна, добра чи лиха, про що вона думає, я силкуюся надати своєму обличчю такого самого виразу, як у неї, а тоді чекаю, щоб уже думки й почуття з’явилися в мене теж такі самі.

Едґар Аллан По (1809—1849 рр.), переклад Р. Доценка

У цьому сила віддзеркалювання вашого оточення. По-перше, ви даєте людям відчуття, що повністю поділяєте їхні думки та цілі. По-друге, якщо вони підозрюють, що у вас є приховані мотиви, дзеркало прикриє вас від них, не даючи прорахувати вашу стратегію. Це їх обурить і виб’є з колії. Подвоюючи ставки, ви позбавляєте їх можливості загрожувати вам, перехоплюєте ініціативу, змушуєте їх відчути себе безпорадними. Ви також одержуєте можливість вибирати, коли і як вибити їх із колії, а це ще один шлях до влади. Дзеркало заощаджує вам розумову енергію: копіювання чужих рухів дає вам простір для розроблення власної стратегії.

Дотримання 2

На початку своєї кар’єри амбітний афінський полководець і державний діяч Алківіад (450—404 рр. до н. е.) створив грізну зброю, яка стала джерелом його влади. Зустрічаючись із оточенням, він відчував його настрій і смаки та підлаштовував під них свої слова і вчинки, щоб віддзеркалити найглибші бажання людей. Він приваблював їх ідеєю, буцімто їхні цінності вищі за цінності інших, а його мета — пристосуватися до них або й допомогти здійснити їхні мрії. Мало хто міг устояти перед його чарами.

Першим, хто піддався його впливу, був філософ Сократ. Алківіад був протилежністю Сократовому ідеалу простоти і чесності: він розкошував і був цілком безпринципним. Однак, зустрічаючись із Сократом, він віддзеркалював поміркованість старого, їв просту їжу, супроводжував Сократа під час довгих мандрівок і бесідував із ним тільки про філософію і чесноти. Сократ не повністю помилився щодо нього, бо трохи знав про інше життя Алківіада. Але через це він став уразливим для логіки, що лестила йому: він відчував, ніби лише в його присутності чоловік стає на шлях доброго розуму, слухається його. Це почуття сп’янило Сократа, і він став щирим аматором і прихильником Алківіада, а одного разу філософ, ризикуючи життям, урятував Алківіада на полі битви.

Афінці вважали Алківіада своїм найкращим промовцем, бо він умів неперевершено підлаштовуватися під сподівання слухачів і віддзеркалювати їхні бажання. У своїх найвидатніших промовах він підтримав вторгнення на Сицилію, бо вважав, що це зробить Афіни багатими й уславить його самого. Промови Алківіада виражали невтоленне жадання молодих афінців завойовувати для себе нові землі, а не проживати здобутки предків. Але він також пристосовувався і до ностальгії старшого покоління за роками слави, коли афінці стали на чолі греків у борні з Персією та почали творити імперію. Тепер Афіни мріяли про загарбання Сицилії. План Алківіада схвалили, а його самого поставили на чолі виправи.

Доки Алківіад воював у Сицилії, деякі афінці сфабрикували проти нього звинувачення у профанації священних статуй. Він знав, що вороги стратять його, якщо він повернеться додому, і тому дезертирував із афінського флоту й перекинувся до затятого ворога Афін — Спарти. Спартанці вітали перехід на їхній бік такої відомої людини, хоча їх непокоїла його репутація. Алківіад любив розкіш, а спартанці були воїнами і віддавали перевагу аскетизму, тому вони побоювалися, що він розбестить їхню молодь. Їм відлягло, коли вони побачили, що Алківіад, який прибув до Спарти, виявився не таким: на відміну від них,