Роберт Грін - 48 законів влади

вимагати поваги, вони породжують нудьгу. Ми кажемо їм: «Геть зі сцени!» Нехай хтось молодший нас порозважає. Замкнені в минулому, сильні люди виглядають комічно: це перестиглий плід, який ось-ось упаде додолу.

Влада, яка має гнучкі форми, процвітає. Бути безформним — не означає бути аморфним. Усе має свою форму, без неї нічого не буває. Безформність влади схожа на воду чи ртуть, які набувають форми того, у чому вони перебувають. Непередбачувані, вони постійно змінюються. Можновладці постійно створюють форми, і їхня влада залежить від швидкості їхньої мінливості. Їхня безформність як більмо на оці у ворога, який не бачить їхні наміри і не знає, на кого нападати. Перша поза влади невловна і метка, як бог Меркурій, який міг прибрати будь-яку форму і користувався цим, щоб улаштовувати колотнечу на Олімпі.

Людські істоти еволюціонують у напрямку абстракції, у бік більшої ментальності і меншої матеріальності. Цю еволюцію добре видно в мистецтві. У цьому столітті людство зробило великі відкриття — абстракціонізм і концептуалізм. Це можна бачити в політиці, яка з часом почала менше орієнтуватися на насильство, стала складнішою, опосередкованішою та інтелектуальнішою. За цією схемою змінилися спосіб ведення війни і стратегія. Стратегія зародилася з маніпулювання арміями на суходолі, де вона відносно двовимірна і залежить від топографії. Але великі держави почали освоювати морський простір, щоб колонізувати нові землі. Для захисту торгових шляхів довелося вчитися воювати на морі. Морський бій вимагає величезної креативності та абстрактного мислення, бо там диспозиція постійно змінюється. Морські капітани вирізняються здатністю адаптуватися до зміни позиції в буквальному розумінні та вмінням збити ворога з пантелику абстрактною і непередбачуваною формою. Вони діють у третьому вимірі — у думках.

Повернімося на землю: партизанська війна теж еволюціонує в бік абстракції. Томас Едвард Лоуренс був, можливо, першим сучасним стратегом, який створив теорію такої війни і застосував її на практиці. Його ідеї справили враження на Мао, який уважав його твори дивним західним еквівалентом вейцзи. Лоуренс працював із арабами, що билися за свої території з турками. Його ідеєю було навчити арабів розчинятися в безкрайній пустелі, щоб вони не стали мішенню і не збиралися великими групами. Турки намагалися воювати з цією пароподібною армією, розосереджувались і витрачали енергію на переходи. Вони мали більшу вогневу міць, але араби втримували ініціативу, граючи в кота й мишку, не давали туркам змоги зачепити їх і деморалізували військо противника. «Більшість війн була контактною… А наша буде війною розривною, — писав Лоуренс. — Нам треба було сковувати ворога мовчазним страхом безмежної невідомої пустелі, не виявляючи себе до самого нападу на нього».

Така вихідна форма стратегії. Зачіпна війна стала надто небезпечною і дорогою, опосередкованість і невловність дають значно кращі результати за набагато меншу ціну. Основні витрати в цьому разі — ментальні: розташувати сили розкиданими патернами і підірвати ментальність та психологію ворога. Найбільше його доводить до шалу й дезорієнтує безформність. Коли щоденна тактика війни передбачає розпорошення загонів, безформність набуває критичного значення.

Перша психологічна вимога безформності — навчитися нічого не брати до уваги. Не вдавайтеся до захисної поведінки, бо в такому разі ви видаєте свої емоції й демаскуєте форму. Противник розуміє, що зачепив вас за живе, знайшов ахіллесову п’яту. І він робитиме це постійно. Тож учіться не брати все на свій карб. Не давайте нікому змоги захопити себе зненацька. Станьте слизьким м’ячиком, який неможливо втримати: не показуйте свої болючі місця й слабини. Нехай ваше обличчя стане безформною маскою — і ви доведете до шалу інтриганів і дезорієнтуєте їх.

До такої техніки вдавався барон Джеймс Ротшильд. Німецький єврей у Парижі, де культура була неприхильна до чужинців, Ротшильд ніколи не брав близько до серця випади проти нього, принаймні не показував, що образився. Він пристосовувався до реального політичного клімату — бундючна формальна реставрація монархії Луї XVIII, буржуазне царювання Луї-Філіпа, демократична революція 1848 року або поспішна коронація Луї-Філіпа 1852 року Ротшильд приймав будь-який лад і пристосовувався до нього. Барон міг здаватися лицеміром або опортуністом, адже його цінували за гроші, а не за політичні погляди; його гроші були валютою влади. Тоді як він адаптовувався і процвітав, не виявляючи назовні своєї форми, інші найбагатші сім’ї, які мали величезні статки на початку сторіччя, втратили геть усе в періоди складних перемін. Тримаючись за минуле, вони виявляли свою форму.

В історії до безформного стилю правління особливо вдавалися королеви, які правили одноосібно. Становище королеви зовсім інше, ніж короля, бо вона — жінка, царедворці і піддані піддають сумніву її здатність правити, силу її характеру. Якщо вона когось підтримує в ідеологічному протистоянні, її звинувачують у тому, що вона керується почуттями. А якщо вона по-чоловічому придушує свої почуття і стає авторитарною, то критика посилюється. Тому, завдяки своїй природі чи досвіду, королеви вдаються до гнучкішого стилю правління, що дає їм більше влади, ніж прямолінійна чоловіча форма.

Такий безформний стиль правління демонстрували королева Англії Єлизавета та російська імператриця Катерина Велика. Під час запеклої боротьби між протестантами і католиками Єлизавета трималася середини. Вона уникала альянсів, які могли б перетягти її на один бік, бо це могло з часом зашкодити державі. Їй удавалося зберігати мир в Англії, доки країна не накопичила достатньо сили для участі у війні. Її правління було одним із найславетніших періодів в історії завдяки неймовірній здатності до адаптації та гнучкій ідеології.

Катерина Велика теж створила імпровізаційний стиль урядування. Після того як вона 1762 року усунула свого чоловіка імператора Петра ІІ й почала правити Росією, ніхто не припускав, що Катерина виживе. У неї не було ні продуманих ідей, ні філософії, ні теорії, які б визначали її політику. Попри те що була чужинкою (Катерина походила з Німеччини), вона розуміла російські звичаї та як вони змінювалися з часом. «Правити треба так, щоб люди думали, ніби самі хочуть робити те, що їм наказують», — говорила вона. Для цього Катерина завжди мала бути на крок попереду їхніх бажань і адаптуватися до їхнього спротиву. Вона ніколи не форсувала події, але реформувала Росію в напрочуд короткий період.

Такий жіночий безформний стиль правління став засобом забезпечення поступу за важких умов, але ж він виявився неймовірно привабливим для тих, хто служив йому. Мінливим суб’єктам легше коритися, бо вони менше відчувають тиск і не схиляються перед правителем. Відкриваються також опції, неможливі під час реалізації доктрини. Не схиляючись ні на один, ні на інший бік, правитель отримує можливість спрямовувати одного ворога проти іншого. Жорсткі правителі можуть здаватися сильними, але з часом негнучкість починає діяти на нерви, і піддані знаходять шляхи прибрати їх зі сцени. Гнучких, безформних правителів більше критикують, але вони все одно витримають тиск, і люди їм повірять, бо вони так само міняються залежно від зміни вітру й обставин.

Попри невдачі й зволікання, негерметичний стиль влади перемагає. Згадаймо афінців, які завдяки своїм грошам і культурі здобули перемогу над Спартою. Коли ви конфліктуєте з кимось дужчим і жорсткішим, дайте йому швидко перемогти. Удайте, ніби піддаєтеся йому. Потім, безформні, поволі проникніть йому в душу. Так його можна захопити зненацька, бо нерухливі люди ладні відбити прямі удари, але безпорадні перед вишуканими і прихованими. Щоб домогтися успіху з такою стратегією, станьте хамелеоном — будьте назовні конформістом і руйнуйте ворога