Віктор Суворов - Беру свої слова назад

і в ногах ні в кого не повзав. За хвилину до пострілу Берія навіть намагався рванути сорочку на грудях, але вона була зроблена з міцного солдатського матеріалу - не піддалася» («Красная звезда», 28 червня 2003 р.).

І хотів би я подивитися, як повів би себе Жуков, якби опинився на місці Лаврентія Павловича.

Ось тут вигадувати нічого не треба. Опублікована стенограма жовтневого (1957) пленуму ЦК КПРС, на якому Жукова скинули з усіх постів. Стенограма зафіксувала, м'яко кажучи, підлесливу поведінку побитого холуя Жукова. Вже як він благав про помилування! Вже як принижувався! «Я щиро, товариші, дякую за цю хоч і гірку, але об'єктивну критику, пройняту партійною тривогою нашого Центрального Комітету за наші Збройні Сили...»

Але ж це не розстріл, просто на жирну пенсію, на рясні хліба товариша випровадили. Із збереженням безлічі привілеїв, квартир, дач, номенклатурних санаторіїв, закритих розподільників, кремлівських буфетів, де за копійки годували досхочу, від пуза.

Опубліковані мемуари та усні висловлювання Жукова, і всі вони просочені слізним благанням про прощення, всі вони - улеслива хвала Центральному Комітету.

– 3 -

Про те, як міг би вести себе Жуков, потрап він на місце Берії в розстрільний підвал, ми можемо судити за безліччю інших фактів. Відомо, як поводився Жуков у неприємних для нього ситуаціях.

Та ж Анна Міркіна, яка вірить, що Жуков на розстрілі не плакав би, розповідає:

«У березні 1971 року відкрився ХХIV з'їзд КПРС. Маршал Жуков - делегат від Московської області. Зібрався їхати. Пошив новий мундир. Хвилювався, адже це перша публічна його поява на партійному з'їзді після довгих років забуття. Але сталося непередбачене. Галині Олександрівні відмовили в гостьовому квитку. Тоді, не довго думаючи, вона зателефонувала Л.І. Брежнєву.

Після взаємних вітань між ними відбулася така розмова.

– Невже маршал збирається на з'їзд?

– Але він обраний делегатом.

– Я знаю про це. Але ж таке навантаження при його стані! Чотири години поспіль вставати і сідати. Сам не пішов би, - пожартував Л.І. Брежнєв, - так необхідно. Ось горло болить - вчора їздив до медицини, не знаю, як доповідь зроблю. Я б не радив. Але Георгій Костянтинович так хоче бути на з'їзді - для нього це останній борг перед партією. Нарешті, сам факт присутності на з'їзді він розглядає як свою реабілітацію.

– Те, що він обраний делегатом, - роблячи акцент на слово «обраний», переконливо сказав Брежнєв, - це і є визнання та реабілітація.

Не встигла повісити трубку, - розповідала Галина Олександрівна, - як буквально почалося паломництво. Примчали лікуючі лікарі, маршал Баграмян, різні посадові особи - всі навперебій стали умовляти Георгія Костянтиновича поберегти здоров'я. Він не заперечував. Він все зрозумів...

– Ось хотів поїхати на з'їзд. Адже востаннє в житті. Не довелося. - Губи його затремтіли - по обличчю повільно покотилася єдина сльоза. Ніколи більше я не бачила на очах його сльози»

(«Огонек». 1988. No 19. С. 20).

Анна Давидівна ніколи більше не бачила сльози на очах видатного полководця. А от інші бачили. Той, хто читав «Тінь перемоги», нехай згадає розділ «Про плач більшовика». Плаксивий був Георгій Костянтинович. Чоловік у віці 42 років, з п'ятьма генеральськими зірками в петлицях і Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу, публічно плакав на Київському вокзалі столиці, оскільки призначили його не на ту посаду, на яку замахнувся. Той же здоровий чоловік у віці 51 року з маршальськими погонами на плечах і трьома Золотими Зірками на грудях плакав від того, що ніхто не прийшов до нього в гості...

А от якщо б на розстріл, так вже він би з гордо піднятою головою ...

– 4 -

Тепер подивимося на той же випадок очима Генерального секретаря ЦК КПРС Брежнєва Леоніда Ілліча.

Є порода чоловіків, які, проживши життя з однією дружиною (або кількома дружинами, як у випадку Жукова), під захід своїх днів проганяють дружин з двору, як старих собак, і знаходять собі нових. На півжиття молодших. Не ставлю під сумнів гарячу любов останньою дружиною Жукова Галиною Олександрівною, яка була молодшою за стратега рівно на 30 років. І питання не ставлю, любила б вона його міцніше, якби був він не маршалом, а, наприклад, двірником або колгоспним сторожем. Не наша це справа. Я про інше.

Дамочки цього типу відрізняються неприпустимим нахабством. Жуков - делегат на з'їзд комуністів. Ну й добре. Їхав би собі на з'їзд. Так ні ж. Їй теж присутністю зайнялося. Не довго думаючи піднімає вона трубку слонової кістки із золотим диском, з профілем Спаської вежі Кремля і вимагає:

– Мені б Леоніда Ілліча. Леонід Ілліч? Здрастуйте! Не впізнаєте? Та я ж дружина Жукова! Ні. Не та, яка... Я вже нова. Так я ось про що. Мені б квиточок! Зайвого не знайдеться?

У Леоніда Ілліча переговори про ракети з американцями. У Леоніда Ілліча неврожай, хліба немає народ годувати. У Леоніда Ілліча план п'ятирічний горить. У Леоніда Ілліча корупція роз'їдає країну і в Узбекистані, і в Казахстані, і в Грузії, і на вольній землі України, і в Росії. В одній тільки Москві що коїться. У Леоніда Ілліча Польща димить. А Чехословаччину тільки-тільки придушили. Але й там спалахне принагідно. У Леоніда Ілліча 7000 кілометрів спільного кордону з Китаєм. І тримати його нічим. У Леоніда Ілліча МВС і КДБ зчепилися. Неясно: нацькувати або розбороняти? У Леоніда Ілліча геніальний адмірал Горшков флотище такий набудував, що нові кораблі тут же різати доводиться: базуватися кораблям ніде і ремонтної бази немає на таку армаду. У