Ая Кучер - Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер

Діма серйозно так про мене думає? Що я б стала використовувати чужі почуття для якоїсь відповіді? Я навмисно зараз тримаю дистанцію зі Шварцом, щоб не образити його тим, що не готова поки повністю відкритися для нових стосунків. І чоловік мене, здається, зрозумів.

А чоловік - ні.

- Ні, - вимовляю впевнено. Для Нємцова чи Мирона - не впевнена. - Це взагалі ніяк не пов'язано.

- Тоді з якого переляку ти з ним?

- Бо захотіла? І добре, може, ти маєш рацію, знаєш. У тому, що в нас усе було неідеально, а я цього не помічала. Може, в тому, що хтось у парі дивиться на бік - винні обидва. Ось тільки ти не дивився, ти пішов і зрадив. А це вже вибір. Зробив ти його наодинці. Вся відповідальність на тобі. А тепер вибір зробила я.

- Супер, Тасю, ти просто...

- Усе, досить, - Мирон стискає мої плечі, опиняючись занадто близько. - Я намагався не втручатися, Тай, але це давно вийшло за межу. Дім, завали. Хочеш когось звинувачувати? Будь ласка, я просто тут. Але вже точно не тобі висувати якісь претензії Таї.

Шварц відсуває мене вбік, ніби захищає собою. Сам підходить до Діми, відтісняючи його подалі. Щось каже, але так тихо, що я ледь розрізняю окремі слова.

На автоматі погойдую візок, аби Руслан не прокинувся. Тоді я муситиму відволіктися, а вся моя увага прикута до двох чоловіків. Навіть моргаю через раз, щоб нічого не пропустити.

Мені здається, що все навколо завмерло. Атмосфера згущується чорними хмарами, повітря потріскує від блискавок, що насуваються. Ніби в одну секунду все полетить до біса.

Розумію, що мені раптом стає просто і легко. Мирон втрутився саме в ту секунду, коли я висловила все, що накопичилося. Скинула весь негатив, слова, які палили свідомість.

Чоловіки відходять так, що я навіть не можу зчитати їхній настрій. Діма розмахує руками, показуючи то на мене, то на Шварца. А той відповідає такою ж яскравою жестикуляцією, інколи поглядаючи в мій бік.

Усе відбувається і передбачувано, і несподівано.

Діма б'є першим, а Шварц навіть не намагається захиститися. Витирає кров із розбитої губи, усміхається. Щось каже, ніби нічого не сталося. А от другий замах мого чоловіка блокує, сам б'є.

Я скрикую, затискаючи рот долонями. Я цього не хотіла! Вже точно не нацьковувати двох друзів! Хочу втрутитися, зупинити їх, але залишаюся на місці. Лізти в бійку, кидаючи сина без уваги...

Обіймаю себе за плечі, тривога душить. Гидке щось під назвою "самокопання", прокидається всередині. Шепоче, що моя провина. Відмахуюся. Не до того. Напружено стежу за чоловіками.

Але...

Більше нічого не відбувається. Вони відступають одне від одного. Діма штовхає Шварца в плече, проходячи повз. Не обертається на мене, сідає у свою машину. З гуркотом зачиняє двері, ляск до мене долітає.

Знесилено падаю на лавочку. А так добре день починався.

- Тай, - смикаюся, коли поруч несподівано опиняється Мирон. - Ти як?

- Не ж мені губу розбили. Боляче?

- Нормально. Я про інше. Виговорилася? - акуратно уточнює Шварц. - Стало легше?

- Знаєш, так. Я навіть не думала, що мені потрібно... сприснути цю отруту, щоб тепер почуватися краще. Але, Шварц, ти ж начебто не підліток! Не варто було влаштовувати бійку.

- Це не тебе стосується. Тобто, в плані - це не через тебе, ти ні до чого.

- Так? Ви просто вирішили влаштувати ринг на вулиці? Ти, до речі, у виграшному становищі. На тобі - спортивний костюм.

- Не я ж почав. Хоча, відверто, отримав заслужено.

- Ти заслужив?

- Щоб не відбувалося, я зрадив друга. Тож один хук справа - доволі скромна розплата. А мій удар... Скажімо так, Тай. Я зробив те, що давно мав зробити.

- Дурень.

- Той ще, - сміється, спльовуючи кров на траву. Морщиться, потираючи губу. - Але, як думаєш, у мене є шанс отримати медичну допомогу?

- Хтось мені казав, що тут є непогана клініка. Упевнена, оброблять твої рани професійно.

Шварц дивиться на мене довго і пильно, ні на секунду не стирає з обличчя цю нахабну посмішку. І я здаюся, піднімаючись із місця. Знімаю візок зі "стопа", киваю в напрямку будинку.

- Знаєш, тобі потрібно поміняти вихідний, - ніяково жартую, до кінця не можу позбутися заціпеніння. - То на мене нападуть, то на тебе.

А винуватець, у принципі, один.

Діма.

Сподіваюся, сьогоднішньої зустрічі йому буде достатньо, щоб припинити так завзято мене переслідувати. Ніколи не думала, що розійтися з чоловіком буде настільки складно.

Кидаю погляди на Мирона. Синяк над бровою через НП практично зник, а тепер з'явиться новий - на щелепі. Але сам чоловік наче зовсім не звертає на це уваги.

Йому телефонують, тому наша розмова затихає. Шварц здебільшого слухає, лише ставить навідні запитання. Судячи з його реакції - новини далекі від радісних.