Ая Кучер - Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер

Розділ 50. Тася

Я підриваюся, повертаюся до чоловіка, який стоїть за кілька кроків від нас. Хмуриться, погляд горить. Губи кривляться в гіркій усмішці, сам Діма має поганий вигляд. Кола під очима, бліде обличчя. Він виглядає так, наче не спав цілу вічність.

І мене тягне виправдатися, пояснити, що він усе не так зрозумів. Але себе гальмую, кусаючи губи. Яка різниця - як він зрозумів. Я вже втомилася повторювати, що йду від нього.

До того як з'явилася історія Маші. Після. Після того як Мирон натякнув, що чоловік чинив так не раз. І нехай я не могла просто довіряти Шварцу в цьому питанні, але... Так, після всього, що сталося, - я знову сказала Дімі, що між нами все.

Я - вільна.

І хоч цілуйся я тут зі Шварцом, хоч розважайся із ним у квартирі - виправдовуватися не повинна.

- Привіт, Дім, - вимовляю стримано. Ховаю долоні в кишені куртки, щоб не показати, наскільки хвилююся.

- Привіт? - хмикає. - Це все, що ти скажеш? Нормально так, із моїм другом затискатися. А ти Шварц... Серйозно? До моєї дружини поліз? Офігіти друг, нічого не скажеш.

Діма сипле претензіями, ніби в нього є на це право. Настільки розлюченим виглядає, зачепленим... Таке враження, що це я в шлюбі зраджувала, а не він.

І якою б абсурдною ситуація не була, я гублюся від такого натиску. Озираюся на Мирона в пошуках якоїсь підтримки. Але чоловік мовчить, тільки повільно підводиться, дивиться прямо на мене.

Я не знаю Шварца так, як чоловіка. Не вмію читати настрій за насупленими бровами чи примруженням очей. Його мотиви, поведінка - поки що загадка для мене.

Але мені здається, що в його очах миготить запитання.

"Що ти хочеш, щоб я зробив, Тай?".

Мирон не поспішає, чекає мого рішення. Хочу я щось розповідати Дімі чи просто замну тему тим, що нічого особливого не відбувається. Вибір зараз за мною.

І я не збираюся дозволяти Дімі напирати на мене, вішати вигадану провину на плечі. У мене і так вистачає вантажу, якого я хочу позбутися.

Єдине, що в усьому цьому неправильно - вони давні друзі, але ж існує якийсь кодекс "бро", коли не можна підкочувати до колишніх.

Але Шварц дорослий чоловік, він знає ціну своїм вчинкам. І якщо зважився поцілувати мене, то прикидав наслідки.

- Вибач, - вимовляю, чуючи важке зітхання за спиною. Мирон відвертається, стиснувши щелепу. Але не заважає вимовити те, що я хочу. - Дім, вибач, але...

- Але? - усміхається. - Скажеш, що мені привиділося? Ти не затискалася зі Шварцом на очах у всіх?

- Але, - вимовляю твердіше, роблячи крок до чоловіка. - Але тебе це більше не стосується.

- Серйозно?! Моя дружина! І мій найкращий друг!

- Тихіше, Руслан щойно заснув. Не потрібно його будити криком.

- Щось ти не думала про нього, коли влаштувала все це.

- А ти думав? Коли знімав незрозумілих дівчат? Не думав, що можеш принести додому якусь заразу? Мені, Русу. Ні, тебе це не хвилювало. Тобі, мабуть, можна.

Кажу, а мене аж пересмикує. Думаю про те, які хвороби Діма міг підчепити, і починає нудити. Начебто й розумію, що чоловікові повинно було вистачити розуму подумати про захист. Але все одно моторошно.

Я себе час від часу пиляла, що в нас із Дімою тотальна стриманість. Тому що під час вагітності, щойно почалися проблеми в першому триместрі, мені нічого не хотілося.

Тільки обійматися, і щоб мене пожаліли, нашіптували, що все буде добре. Після - обов'язкове утримання перші десять тижнів. А щойно термін вийшов, я отримала дозвіл від лікаря, причепурилася...

Діма притягнув коханку.

Господи, як же добре, що я з ним не спала цей час! Чорт знає, чим могла ще й заразитися.

- Дім, ти ображений хлопчик чи що? - запитую розгублено. З кожним разом чоловік дивує мене все більше, і не в приємному сенсі. - Я якась елітна іграшка для дорослої розпещеної дитини? Новими користуватися можна, а стару віддавати нікому не можна? Тільки ні, Дімо. Я - не іграшка. Я жива, щоб тебе, людина! І я пішла від тебе ще в день, коли ти притягнув Іру в нашу квартиру. Я можу бути з ким завгодно, затискатися, цілуватися. Та хоч щодня в бар ходити та знімати собі хлопця на ніч. І що? Як тебе це стосується?

- Ти моя дружина.

- Ну, тобі це не заважало розважатися.

- Тепер зрозуміло, звідки вітер дме. Шварц тобі очі замилив, а ти й рада вірити. Може, ти спочатку на нього задивлялася, а зараз шансом скористалася?

- Дім, - мені плакати хочеться від таких несправедливих докорів. - Ти... А, мабуть, ти теж із Машею хотів сім'ю будувати?

- Гаразд, - чоловік видихає, куйовдить темне волосся. - Я зрозумів. Ти вирішила так мені відплатити? Вколоти у відповідь за нібито роман із Машею? Твоя подруга, мій друг... Добре, я усвідомив. Досить, пішли поговоримо нормально.

Мені хочеться протерти очі. Ну не може мій чоловік таке говорити! Адже він завжди був розуміючим, нормальним, спокійним. А тепер, коли ми рухаємося в бік розлучення, все різко змінилося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍