Iрина Давидова - Дамір, Iрина Давидова

— Даміре, що це таке? — вигукнула Аня, боковим зором я помітив, як вона стала прикриватися, і дуже здивувався її засоромленості.

— Зурабе, ти можеш забирати цю красуню, — кивнув у бік дівчини, яка шипіла.

— Хороша, ще не затягана. Поки що, — посміхнувся він і повільно підійшов до неї.

— Анечці потрібні гроші, а ще сказала, що заради мене готова на все...

— Дамірушка, ти що груповуху задумав?

— Весела вона дівчинка, — зауважив Зураб, і зупинившись біля неї, додав, — у мене буде багато на неї клієнтів.

— Що Ви собі дозволяєте? — закричала Аня, швидко натягуючи блузку та спідницю.

— Рівно те, що ти заслужила, ні більше, ні менше, — відповів я, нарешті обернувшись, щоб подивитися в очі, в яких тепер вирувала тільки злість.

— Даміре Тімуровичу, що Ви за неї хочете?

— Нічого! Тільки, щоб вона була на тому місці, якого гідна.

— Даміре, ти не вчиниш так зі мною! — почала усвідомлювати, що відбувається, і схопила в руки свою сумочку, з люттю притискаючи її до грудей.

Я мовчки обійшов стіл і сів у своє крісло, не маючи наміру вести з нею бесіди. Я почув те, що хотів знати, і Аня підтвердила свою вину, а значить, відправиться туди, де їй і місце.

— Давай, солоденька, іди. Ми тобі забезпечимо цікаве майбутнє, — сказав Зураб, і кивнув одному з охоронців, щоб підхоплював цю плюгавку і тягнув на вихід.

— Даміре, не роби цього, я прошу тебе, не роби, — її останні слова потонули далеко, і я розслабився, радіючи довгоочікуваної тиші.

— Ви дійсно нічого не хочете за неї?

— Ні, Зурабе, не хочу. Вона нашкодила моїй жінці, тепер я бажаю, щоб понесла покарання за скоєне.

— Я Вас зрозумів. Ну, що ж, дякую і бажаю щастя в особистому житті.

Я підвівся, і ми потиснули один одному руки, а коли, нарешті, я залишився в кабінеті один, зрозумів, що тільки тепер відчуваю, що зміг помститися за свою дівчинку. Плювати, якщо комусь міг здатися розважною твариною, для мене тепер немає нічого важливішого за мою сім'ю, а задля їх блага я можу робити навіть найстрашніші речі. Виродок Шираєв ще швидко звільнився, опинившись слабаком, що не витримав тортури, але зате перед смертю, сподіваюся, він хоч трохи зрозумів, що могла відчувати Лія, коли він чіпав її проти волі. Аня ж поплатилася за свою жадібність і сміливість, і нехай буде вдячна, що я забезпечив їй безбідне майбутнє, а міг вчинити набагато жорсткіше, наприклад, віддати напівживу на поталу псам...

— Та твою мать, що ще? — розлютився я, почувши стукіт у двері.

— Guten Tag, mein lieber Bruder («Добрий день, мій дорогий брате». — з нім. прим. авт.), — весело привітав Кирило, заходячи в кабінет з посмішкою до вух.

— У чому причина веселощів?

— А чому ні?

— Невже тобі є чому радіти? — я простежив, як він відразу направився до бару.

— Ну, про себе я поки мовчу, — брат налив у дві склянки віскі й одну подав мені, сідаючи зручно на диван.

— Я так розумію ти був удома?

— Ага, з мамою поспілкувався, на Лапочку вашу подивився.

— І?

— Що «і»?

— Як там Лія?

— Я не дивився на Лію, мені нирки мої ще потрібні.

— Ти зараз досмієшся!

— Чого ти злий такий? Що трапилося? — здивовано подивився на мене брат, а я втомлено потер очі, розуміючи, що нас теж чекає відверта розмова.

— Нічого такого не сталося, щоб я посміхався, як ти.

— Докладніше…

— Лія мені все розповіла, — почав я, ковтнувши віскі, і відставляючи склянку. — Ми з тобою були на прицілі.

— Стоп! Що ти маєш на увазі?

— Шираєв поставив нас на приціл, і тим самим змусив Лію піти від мене.

Згадувати розповідь малої було не зовсім легко, тому вдаватися в подробиці не збирався.

— Вона нас захищала св...

— Не треба це вимовляти, прошу.

— Охреніти! — Кирило, трохи шокований, різко потер обличчя, і подивився на мене ошелешеним поглядом. — Нагадай мені, щоб я пам'ятник їй поставив! Су*а, так цю гниду треба відродити і знову покарати, тільки набагато жорсткіше, щоб падла випробував всі муки пекла!

— Не один ти хочеш це зробити, повір мені.

— Даміре, я поставлю тобі одне питання, добре?

— Давай.

— А відмовитися від доньки теж він змусив? — здивовано промовив Кирило, і мої руки міцно стиснулися в кулаки, бажання розгромити все на друзки ставало все сильнішим.

— Якби Лія не написала відмову, то він би зробив так, що Ліку відправили б на органи.

Брат завмер, дивлячись на мене виряченими очима, а я втомлено потер перенісся, не до кінця розуміючи, що довелося пережити Лії. Який біль в той момент відчувала вона, знаходячись між двома неймовірно складними умовами. Кинути дитину, або винести смертний вирок йому ж, своєму малюкові. Вона одна все це переживала, без підтримки і доброго слова, просто вирвала з себе серце, і вибрала те, що могло принести меншу втрату.

— Я ненавиджу себе за те, що відразу не подивився відео. Лія ж іще вагітною передала ту флешку , і можливо, якби я не включив гордість, вона б не стояла перед вибором зі своєю дитиною.

— Ти не повинен зараз сидіти і звинувачувати себе. Якщо по суті, то ми обидва винні в тому, що трапилося. Вона відмовилася від свого щастя заради наших життів, підставила себе під найсильніший удар і зараз ще посміхається, переживши стільки лайна.

— Посміхається вона доньці. Вони ж тепер як одне ціле, Ліка її всесвіт, не менше. Яким Богам дякувати за цей подарунок долі, я не знаю.