Волтер Айзексон - Стів Джобс

почасти запам’ятовуються надовго — по-перше, тому що на них відбуваються події, що входять в історію, а по-друге, тому що вони особливо добре показують стиль лідера. Саме таким стало зібрання в конференц-залі четвертого поверху будівлі Apple у квітні 2001 року, де Джобс погодив основні параметри iPod.

Щоби почути пропозиції Фейдела, окрім Джобса, туди прийшли також Рубінштайн, Щиллер, Айв, Джеф Робін і маркетинговий директор Стен Фейдел не знав Джобса, тож він, ясне діло, був схвильований.

- Коли він зайшов, у мене в голові промайнуло: «А ось і Стів!». Я був дійсно насторожі, бо ж чув, наскільки брутальним він міг бути.

Зустріч почалася з огляду потенційного ринку та виробів компа-ній-конкурентів. Як завше, Джобс був нетерплячий.

- Більше хвилини він на слайди не дивитиметься, - казав Фейдел колегам.

Коли на екрані з’явилися моделі подібних плеєрів інших виробників, Джобс дав зрозуміти, що це все нецікаво.

- Не переймайтеся Sony, - сказав він. - Ми знаємо, що та як робити, а вони ні.

Після цього вони припинили переглядати слайди, натомість Джобс почав закидати групу питаннями. Фейдел виніс із того урок:

- Стів любить конкретно і безпосередньо говорити про справи. Якось він мені сказав: «Якщо комусь потрібні слайди, це свідчить, що людина не розбирається у тому, про що збирається говорити».

Натомість Джобсу подобалося, коли йому показували якісь предмети, які можна було потримати в руках, уважно вивчити, відчути. Тож Фейдел приніс із собою три різні моделі на показ. Рубінштайн навчив його, шо їх треба показувати по черзі, а найкращий варіант лишити насамкінець. У даному випадку найкраща їхня модель була захована під дерев’яною чашею у центрі стола.

Своє представлення Фейдел розпочав із показу деталей, що вони використовували — він їх, одну за одною, витягав із коробки та розкладав на столі. Там опинилися 1,8-дюймовий жорсткий диск, рідкокристалічний екран, плати та акумуляторні батареї -всі з помітками ваги та вартості. Оглядаючи їх, вони також обговорювали, наскільки ціни чи розмір можуть зменшитися протягом наступного року чи двох. Деякі з тих деталей можна було скласти докупи, наче елементи конструктора Lego.

Далі Фейдел почав показувати свої моделі, які були зроблені з пінопласту і з доданими рибальськими грузилами для відтворення потрібної ваги. У першій моделі було гніздо для знімної картки пам’яті. Джобс відхилив цей варіант як занадто складний. Друга мала динамічну оперативну пам’ять, яка була дешева, але всі пісні втрачалися, якщо у батареї закінчувався заряд. Це також Джобса не задовольняло. Потім Фейдел поєднав кілька деталей, щоби показати, як приблизно виглядатиме модель на основі 1,8-дюймового п’ятигігабайтового вінчестера. Схоже було, що Джобса це зацікавило. Кульмінація настала, коли підняли чашу та показали повністю зібрану модель.

— Я планував трохи більше побавитися з усіма тими деталями на столі, але Джобс одразу вподобав собі варіант із жорстким диском - точно так, як ми й очікували, - пригадує Фейдел.

Він був ошелешений тим, як усе відбувалося.

— Я звик до стилю Philips, де для остаточного рішення у подібній справі ще збирали би не одну нараду, з багатьма PowerPoint-презентаціями й відстрочками задля кращого вивчення питання.

Далі була черга Філа Шиллера.

— Можна й мені поділитися ідеєю? — спитав він.

Він на хвилину залишив кімнату, а потім повернувся, тримаючи в руках кілька моделей iPod, на фасаді кожної з них було «пісенне коліщатко», яке незабаром стало таким популярним.

— Я думав — як же ж рухатися по переліку пісень? — розказував він. — Тиснути сотні разів на кнопку — не варіант. Тоді й прийшла ідея з колесом.

Крутячи коліщатко великим пальцем, можна було переміщатися поміж пісень. Чим довше крутиш, тим швидше відбувається не-реміщення, тож можна було легко пройтися через сотні позицій. Джобс вигукнув:

— В яблучко!

Стів Джобс дав указівку Фейделу та іншим працювати саме над цим варіантом.

Тільки-но вони запустили той проект, Джобс щоденно стежив за його просуванням. Його головною вимогою було: «Простіше!». Він ретельно перевіряв зручність використання меню, виробив для того простий тест: знайти бажану пісню чи функцію треба було не більше ніж за три натиски кнопок. Джобс також бажав, щоби інтуїтивно було ясно, на що клацати. Якщо він не міг розібратися, як дістатися до необхідного варіанту в меню чи це потребувало більше трьох натисків кнопки, він починав дратуватися.

— Бувало, що ми ніяк не могли дати ради деяким проблемам в оперуванні й гадали, що розглянули вже всі можливі варіанти, аж тут він: «Атак пробували?» — «А бодай йому!..» — тільки й лишалося що нам сказати. Він нас наштовхував на правильне рішення, й проблема легко усувалася.

Щовечора Джобс телефонував, щоби поділитися своїми новими ідеями. Фейдел та інші потім зідзвонювалися, обговорювали останні зауваження начальника та мудрували, як би то його спрямувати у потрібному їм напрямку. їм це вдавалося десь у половині випадків.

— Щодня ми отримували від Стіва якісь нові зауваження-пропо-зиції, — розповідає Фейдел. — Це могло стосуватися якогось вимикача, чи кольору кнопки, або ж ціни.

Враховуючи його стиль керування, треба було тісно співпрацювати з колегами, страхувати один одного.

Одна з ключових ідей Джобса у цьому проекті — якомога більше функцій мають виконуватися за допомогою iTunes аг. комп’ютері, а не на самому iPod. Ось як він про це пізніше розповідав:

Щоби зробити iPod дійсно простим у використанні — це, до речі, викликало чимало нарікань на мою адресу, — нам треба було обмежити можливості самого пристрою. Натомість усі ті функції ми передбачили в iTunes, на комп’ютері. Наприклад, неможливо було створювати пісенні підбірки, використовуючи iPod. їх треба було робити за допомогою iTunes. Це було дещо неоднозначно. Однак саме через подібні складні операції з Шо та іншими плеєрами було настільки непросто розбиратися. Вони мали функцію створення музичних підбірок тощо тому, що в них не було такої підмоги, як iTunes. Тож завдяки програмі iTunes нам удалося добитися, що комп’ютер і iPod тепер успішно працювати разом, і таким чином усі складні операції були сконцентровані у правильному місці.

Вершиною спрощень була відсутність в iPod, за вказівкою Джобса, кнопки «включити-виключити». Це стало стандартом майже для усіх пристроїв Apple. В ній просто не було потреби. Якщо апарат не використовувався, то він сам виключався, і був одразу ж готовий до