Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Густе сяйво ненадовго засліпило всіх людей у залі, і жінку віднесло геть із пустельного замку.

На зміну хвилям світла в приміщення повернулися сірість і темрява.

Наступним у чергу був чоловік, і той не став чекати для себе килимової доріжки, а з прямою спиною одразу ж вирушив до трону.

Як і людина до нього, чоловік із черги зробив лише чотири кроки, хоч кроки його й були набагато ширшими.

Коли він підійшов до сходів зовсім близько, йому вистачило зухвалості впертися черевиком на першу зі сходинок.

Навіть із висоти трону, Птах відчував настрій людини у формі й одразу почав жартівливо в його бік цокати. Ця манера співу не сподобалася першому в черзі, і він безшумно закричав у її бік.

У відповідь, ображена гучними словами, Пташка перейшла на жалібний плач. Потім вона почуфиркала трохи, разок нявкнула і завершила свій спів пронизливим вереском.

Білогрудому барду піддавалися будь-які тональності та ритми. Що ще важливо, розміри Птаха не шкодили загальній мелодійності його голосу, як це зазвичай буває з більшими тваринами.

«Мабуть, я вже зовсім старий, - думав про себе Олег, - тільки люди похилого віку можуть так уважно вслухатися в пташиний спів».

Велетню було достатньо того, що він розчув у пісні, і його рука зі зв'язкою ключів знову піднялася з підлокітника. Одним із ключів король вказував напрямок руху чоловікові, і з дірки в стіні загорілося зелене світло.

Підсудний не дивився довкола, навіть підібраний під нього ключ його не цікавив. Чоловік напористо свердлив поглядом капюшон велетня, а коли стало зрозуміло, що тому, хто сидить на троні, він байдужий, він почав активно жестикулювати й ворушити губами.

Коли і перераховане вище не знайшло реакції у велетня, чоловік тупнув ногою і, регочучи, приступив до демонстрації свого прихованого таланту до пародії.

Спочатку чоловік в уніформі згинав ноги в напівприсяді, імітуючи таким чином невидимий трон. Потім він розправив у себе на голові пальці, зображуючи корону, а коли до нього дійшло усвідомлення, що й ці провокації марні - він зарив своє підборіддя в груди, дістав звідкись з одягу широкий ніж і почав загрозливо залазити вгору сходами.

Король велетнів не ворухнув і пальцем, як руки та стопи чоловіка вкрилися язиками сірого полум'я.

Чоловік безшумно кричав, і обличчя його... як воно тільки не корчилося.

Викотившись зі сходів униз, він знайшов купку з піском і почав у ній борсатися як горобці навесні. Зусилля його не були безплідними, і незабаром йому вдалося загасити всі вогники до останнього. Разом із вогнем зник і його внутрішній запал.

Чоловік в уніформі більше не думав сперечатися з Птахом або велетнем, і тут же поповз у бік дірки із зеленим світлом. Наскільки зухвало він повстав проти суддів спочатку, настільки ж жалібно йому довелося тягнути свій тулуб у вказаний золотим ключем напрямок.

Повільно, але без зупинок він заповз всередину щілини в стіні, і зелене світло знову спалахнуло посеред пустелі. Натомість у тронний зал нахлинуло ще більше темряви, ніж до цього. Настала черга кучерявої дівчинки йти на прийом до німого короля.

Велетень на пару з Птахом нікуди не квапили дитину, і та стояла на своєму місці як укопана.

Минуло досить багато часу, поки дівчинка змогла перебороти емоційний ступор і зробити свій перший крок на шляху до трону. Після цього кроку вона знову завмерла, щоб обернутися назад, у бік непроглядної темряви.

Її очі були по-дитячому великими й водночас із цим вологими від тривоги. Вони дивилися точно крізь Олега, хоч він і міг розгледіти в них своє блякле відображення.

Позаду дитячого обличчя неприкритим лежало і джерело її переляку - усвідомлення. Дитина здогадувалася, де вона зараз перебуває, ба більше, весь цей час вона уявляла собі, який вигляд може мати обличчя того, хто сидить на холодному троні, і прогнози ці були один гірший за попередній.

Якби у дівчинки був вибір, вона б нізащо не покинула настояне в залі місце, але безкрайність часу - це не архітектор перехресть. Навпаки, нескінченний запас часу на відстані перетворює всі розгалуження на одну пряму лінію. Ось і розгубленій дитині довелося підійти до трону ще на три кроки вперед.

Далі дитя вирішувало в голові дії кого з дорослих їй краще скопіювати. Занадто довго вона не сумнівалася і обрала наслідувати жінку в зеленій сукні.

Дівчинка міцніше вчепилася у свою іграшку і потім спустилася на обидва коліна. З опущеним донизу носом дитина очікувала свого вердикту.

Птах на вершині трону невдовзі закукував. Зробив він це неповних 7-м разів і на цьому вся його пісня й закінчилася. Велетень же відщипнув ключ, що висів посередині зв'язки, і вказав ним у бік дірки в стіні.

Немов під високим тиском, зі щілини в стіні вирвалися промені палючого око холодного світла. Що дитині, що Олегу було боляче дивитися на чисте світло, і дівчинка безшумно вдарилася в сльози.

До цього світла неможливо було звикнути, і з кожною миттю воно тиснуло дедалі сильніше. Олег думав видряпати обидва своїх ока, аби припинити цей біль, що розколює череп. Наскільки гірше себе могла відчувати дитина, залишалося тільки здогадуватися.