Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Король велетнів відщипнув від свого балахона шматочок і простягнув його вгору, прямо в короткий дзьоб коричневого Птаха. Той, своєю чергою, махнув крилами і забрав цей уривок донизу. Стрибками Птах наблизився до сліпучого світла і прикрив його сірою тканиною. Виконавши доручення, він полетів назад на вершину надламаного трону.

Невдовзі дівчинка прибрала долоні з обличчя і наважилася подивитися вгору, просто на короля велетнів. Колос повторно ткнув золотим ключем у напрямку розлому, який його слуга люб'язно прикрив обривком непроглядної тканини.

Дитині стало тільки страшніше, і страх її перекинувся на Олега. Той добре пам'ятав, як жорстоко велетень може карати за непокору.

Покликати дівчинку в Олега не виходило; його голос не мав сили в цій пустелі. Підійти і за руку провести дитину до світла теж не представлялося можливим; у цьому місці людські ноги не ходять поза своєю чергою.

Король сховав зв'язку ключів у обвислому рукаві і впився пальцями в підлокітники монументального трону. Навіть камінь не витримував натиску велетня і вкривався тріщинами під тиском його пальців.

Сірий велетень за допомогою рук піднімав насиджене тіло з трону і попутно захоплював плащем усе більше простору в залі, а дівчинка, що застигла з переляку, не могла оговтатися і прийняти приготоване їй біле світло.

Велетень став на обидві ноги і, похитуючись, почав спускатися вниз сходами, через що висока корона нахилилася трохи вбік.  

Коли король дійшов до низу сходинок, залякана донезмоги дівчинка тільки сильніше затряслася.

Обличчя велетня щомиті змінювалося. Старі зморшки згладжувалися, а на їхньому місці простягалися зморшки нові. Довжина його чола, носа, волосся і бороди також скакала туди-сюди, що не давало змоги вловити його справжній лик.

Несподівано, король опустився на одне коліно прямо перед дитиною і порожньою долонею запропонував хоча б поглянути в бік, звідки виходить чисте світло.

З побоюванням, але дівчинка все ж повернулася слідом за рукою.

З-під тканини, що закривала пролом у стіні, до тронної зали увірвався несподіваний гість.

Переслідуваний променями яскравого світла, у бік дівчинки біг і гавкав приосадкуватий собака з гладенькою шерстю абрикосового кольору. На вигляд, псинка важила майже як сама дівчинка, мала пласку морду і загнутий у крендель хвіст.

Коли товстий песик уже почав радісно дертися на плече дівчинки, її ступор минув, і вона випустила з рук зім'яту плюшеву іграшку. Радості в песика не зменшувалося, і він уже почав підстрибувати на задніх лапах, щоб облизнути хоча б повітря біля обличчя дівчинки.

Зрештою дівчинка впізнала свого найкращого друга й обійняла його короткими рученятами. Псу не було комфортно в обіймах, але через велику любов до дівчинки він усе покірно переносив.

Коли песик у 15-й раз лизнув кожну клітинку на обличчі господині, він відстрибнув і підтюпцем побіг назад до пролому, з якого спочатку і виліз. Під час бігу він поглядав назад, перевіряючи, чи слідує за ним його дівчинка.

В обличчі короля дитина читала неприховану суворість, але водночас кістлява рука велетня, навпаки, здавалася дівчинці розслабленою і якоюсь мірою м'якою.

Заспокоївши себе, дівчинка вигадала відкупитися від правителя сірої пустелі своєю плюшевою іграшкою. Велетень відповідав байдужістю, а десь осторонь пес безшумним гавканням як міг квапив свою господиню.

Перед тим як іти, дівчинка посадила свою іграшку в купку з піску і піднесла її як подарунок королю. Потім дівчинка ще раз ввічливо вклонилася і побігла до свого песика.

Наздогнавши, вона погладила його за холку, що випирала, і в короткий проміжок перед яскравим спалахом дівчинка подарувала місцевому королю дещо надзвичайно рідкісне для такого місця - теплу посмішку.

Коли бліда пелена розсіялася в очах Олега, велетень уже звично сидів на своєму кам'яному троні й чекав. Олег був останнім у видимій черзі, і ця даність квапила його швидше зробити свої 4-ри кроки.

Подумки Олег уже приєднався до білого світла, але й ніжно-зелений не викликав жодного відторгнення. До того ж, Олег десь чув стару легенду про любов кістлявого до гри в шатранг.

Якщо сірий велетень запропонує Олегові подорож із зеленим квитком, можна ще спробувати виторгувати собі квиток білий. Якщо ні, він не буде м'ятися з ноги на ногу й одразу ж помчить до того, що йому уготовано.

Нарешті, з висоти багатоповерхового трону пролунала пташина інтерпретація його життя.

Білогруда Птаха почала з тихого посвисту, і Олег подумав, що вона поки що просто виспівується, але ж ні, пташиний свист зріс до певної міри, розтягнувся і виріс у чітку мелодію, що повторюється, і Олег слухав її, розплющивши рота.

Пташиний свист не здавався життєствердним, але й не наганяв тугу. Ця пісня радше пропонувала слухачеві примиритися з чимось. Принаймні, Олег поки що не почув у цій музиці іншого мотиву, окрім як закликати його до смирення.

За кілька хвилин свист Птаха почав затухати і плавно закінчився на глухій тиші.

Без жодних зволікань велетень дістав зв'язку з трьох ключів і вибрав у ній останній. Цим ключем він ткнув у напрямку, куди вже вказував до цього, от тільки з дірки в стіні цього разу полізло не яскраве світло, а дивне, тьмяне світіння. Від цього світла віяло жорстокістю, злістю і ниючим болем. Світло було червоним і настільки слабким, що не було здатне навіть розганяти темряву в залі. Напівсвітло обіймало темряву, проникало між її шарами і в переливаннях розчинялося.