Хелена Власенко - Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко

 - Крістіан, ви вмієте зробити так, що вам неможливо відмовити, - відповіла лукавою посмішкою.

 - Чому ви повинні мені відмовляти? - не міг збагнути він.

 Красень, очевидно, звик до жіночого обожнювання і уваги, а зовсім не до відмов.

 - Ну, скажу вам, українки норовливі, - парирувала вона.

 - Так. Доходили і до мене такі чутки, - протягнув він, хитро-підступно скидаючи брову, - але я, зазвичай, маю справу з іспанками, які відзначаються не менш гарячим темпераментом.

 - Тоді ви, мабуть, знаєте як поводитись з такими жінками та як завоювати їхню прихильність і увагу.

 - Досі ніхто не скаржився, - кокетливо підморгнув він і поцілував пальчики в своїй руці. - Ідемо? Ви готові?

 - Хвилинку, - м'яко глянула йому в очі, виймаючи свою долоню з його, глибоко вдихнула, збираючись з силами і вперше за вечір глянула прямо перед собою. - Ян Володимирович, я вам сьогодні ще потрібна?

 Вона перестала дихати, але далеко не від страху, що їй відмовлять. Ян, здається, вперше з часу співбесіди, звернув на неї увагу, як на людину, повільно перевівши збайдужілий погляд. Його красиві очі злегка звузились в крижаному презирливому погляді.

 - Непотрібна, - дуже чітко сказав він, наче відповідь стосувалася не тільки цього конкретного випадку, і так же ліниво відвів увагу.

 Дана швидко вгамувала холод, що пройшовся вздовж хребта, зв'язуючи тіло, і різкувато, поспішно підвелася, натянуто посміхаючись Крістіану та даючи остаточну згоду на екскурсію.