Марчін Цішевський - Врятувати президента, Марчін Цішевський

одно зробив жест, дозволивши послухати тактичні розклади. Це була своєрідна плата за інформацію. Сьогодні я зроблю це тобі, завтра ти зробиш це мені. Здорове правило. Що жодним чином не виключало гострого конфлікту щодо ранкової стрілянини. Навпаки, Ференц був упевнений, що Холиченко повернеться до теми у більш зручний час, наприклад, коли матиме більше доказів чи навіть вагомі непрямі докази, які вказуватимуть на причетність поляків. А потім він притисне його яйця до стіни.

В оточенні хмари смердючих вихлопних газів і гуркоту потужного дизеля, який, безсумнівно, пам’ятав часи слави Радянського Союзу, під’їхав напіврозвалений Камаз, за кермом якого сидів один з офіцерів, і закрив своїм масивним силуетом обидва MRAP. Холиченко чудово знав, що навіть найбільш дурний спостерігач помітить вісім спецпризначенців, які дефілювали на стоянці перед будинком, але була ймовірність, що стара вантажівка не приверне такої уваги.

Ференц запалив, спостерігаючи за підготовкою групи. Оператори не гаяли часу на розмову. Працювали мовчки, тисячами відпрацьованих рухів готували зброю та техніку, перевіряли, чи обладнання (кожна одиниця з якого мала не менше тридцяти кілограмів) не видає жодного звуку під час руху. Вони були згуртованою групою професіоналів, але Людвік не бачив у них ані граму зайвої самовпевненості. Вони знали, з ким матимуть справу. Їм протистояв суперник, однаково добре підготовлений і оснащений, нещадний, спритний і вмотивований.

- Снайпер і група на даху на позиції, – доповів командир групи.

- Поїхали, – наказав Холиченко.

Оператори залізли в кузов і зникли під брезентом.

Заревів двигун камазу. Йому довелося пройти трохи більше двохсот метрів. Лише водії залишилися біля MRAP. Ференц стежив очима за старовинною вантажівкою, відчуваючи, як зростає напруга. Він не міг вирішити, чи хоче він, щоб удар попав, куди треба, чи, скоріше, пішов в порожнечу. Якби операція виявилася безцільною, ситуація стала б простою: Москалевич бреше, його перехід на польський бік – чергова провокація, кінець історії. Однак якщо його інформація виявиться правдивою...

Вони отримають (можливо) цінне, хоч і спалене з іншої сторони (про що свідчить ранкова атака), джерело, але вони матимуть чіткі докази того, що атака насправді була спланованою, і ніхто не може гарантувати, що всі загрози усунені . Українці пошаліють: Холиченко та його начальство точно не задовільниться поясненнями, які не проникають у суть справи. Оскільки ні Ференц, ні Вайман не були уповноважені надавати партнерам інформацію такого калібру, справа буде зосереджена на Малішевському. Оскільки Ференц знав полковника, начальник Східного відділу дуже люб'язно відправив би свого українського колегу до біса. Справа піде далі, поки нарешті не дійде до міністра, який знервовано відреагує, розуміючи необхідність зберігати певні таємниці щодо наказів, але водночас не бажаючи ставить під загрозу співпрацю із сусідом, якому загрожує агресія одвічного ворога. Поки що політики, схоже, дотримувалися принципу давати українцям усе, що вони хочуть, не торгуючись і не враховуючи наслідків.

Він обернувся. На іншому боці вулиці стояла група молодих людей. Коли з'явилися броньовані машини і бійці Холиченка висипали на тротуар, вони мить дивилися на прибулих, потім почали свистіти і кричати. Ференц знав достатньо української, щоб знати, що вони кричать. Поліцію і взагалі будь-які правоохоронні органи тут, м’яко кажучи, не любили. Проте через деякий час молоді замовкли, виявивши прояви здорового інстинкту самозбереження: Альфа була не просто прислужницею, з Альфою краще не зв’язуватися, краще взагалі не ставати їй на шляху. Альфа займалася своїми справами і не дбала про сусідські підприємства та місцевих воєначальників. Хіба що ви наступили Альфі на пальці. Потім була молитва, яка зазвичай не допомагала. Альфу ненавиділи, але Альфи боялися. Тож свист і образи були короткими і досить формальними, аби підкреслити свою позицію. Через деякий час учасники групи повернулися до того, що робили раніше: розмовляли, палили цигарки, кидалися порожніми пляшками з-під пива, приставали до перехожих по дорозі на сусідню зупинку, вульгарні смішки та безперервна низка нецензурних слів. По той бік вулиці Маяковського на Троєщині повернулося буденне життя.

Ференц напружився. У його голові пролунав тривожний дзвінок, ще не гучний, але чіткий, відчутний. Людвік давно навчився йому довіряти. Щось пішло не так. Щось було не так. Щось відрізнялося від норми.

Поведінка третього хлопця справа.

Такого ж росту, як і решта, точно так само одягнений, з точно такою ж зачіскою. Однак він був єдиним, хто не брав участі в житті групи (і раніше не свистів і не вигукував образи), і дуже уважно спостерігав за видовищем на іншій стороні вулиці. Коли оператори завантажувалися у вантажівку, він, як і Ференц, стежив очима за камазом.

А потім дістав мобільний телефон.

***

Майор глянув на годинник.

Момент початку акції стрімко наближався. Він подумав, не вперше, що якби йому була дана божественна влада і він міг контролювати один, єдиний аспект людського життя (або, можливо, ширше: один закон природи), він вибрав би владу над часом. О, якби він міг уповільнити чи пришвидшити його за потреби. Або, ще краще, навпаки. Скільки можливостей він отримав би. Скільки людських доль можна було скласти інакше. А нації? Країни? Ну, навіть зараз. Від нього, майора ФСБ Євгена Федоровича Фоміна і його готових на все зірвиголів залежить доля значної частини (а може, і всієї) Європи. Без перебільшення можна сказати: майбутнє світу. Якщо їм все вдасться, міжнародний баланс сил зміниться на користь Росії, яка посяде належне їй місце у верхній частині таблиці. І буде диктувати свої умови. Відновить свою владу та свободу волі. І він буде диктувати свої умови. Він відновить свою владу та свободу волі. Це виштовхне американців самовільно зайнятої ними позиції на верхній сходинці п’єдесталу.

Достатнім був би швидкий стрибок в майбутнє, щоб подивитися, як виконався ваш план, потім можна повернутися назад і внести корективи в разі помилок. Просто і ефективно.

О, якби тільки можна було б володіти часом. Завдання, яке вони виконають сьогодні ввечері, буде зроблене без будь-яких труднощів. І справа не в тому, що він не вірив у щасливе виконання. Звичайно, вірив. План був докладний і враховував усілякі перешкоди. Багато, багато людей працювали протягом тривалого часу (не знаючи деталей і навіть мети), щоб розробити десятки деталей, необхідних для його реалізації. Були підготовлені приміщення та склади зброї, забезпечені транспортні засоби та документи, докладено зусиль для повної легалізації людей Фоміна та створення для них біографій, до яких практично неможливо було підкопатися. Було відкрито та передано в розпорядження майора агентство, яке раніше не діяло серед українських служб. Найголовніше – було отримано точне планування та технічні характеристики приміщень, де розміщувалася