Рита Адлер - Зрадник, проклятий та демон, Рита Адлер

Глава 8. В іншій реальності

Прокинулася на м'якому дивані, вкрита шовковим простирадлом, під головою – парчева подушка-валик.

Солодко позіхнувши, я потягнулася, повернулась обличчям праворуч і … побачила ілюмінатор! За ним у безкрайній простір простягалася жахлива чорнота, поцяткована безліччю світил; вдалині виднілися мерехтливі хмарини туманностей, яскраво пульсували зірки галактик, пролітали астероїди та зблискували спалахи.

- Що за маячня, - пробурмотіла я, відкидаючи простирадло геть та стаючи босими ногами на підлогу. - Куди це мене занесло? Я що, через нерви сіла не в той зореліт?

Побачивши поряд із ліжком монітор з трьома клавішами вгорі, я натиснула на найближчу й відразу ж побачила чітку карту всесвіту; стрілка вказувала, що від Землі я ой, як уже далеко.

Раптом у свідомості виникла невиразна картинка: я стою на березі червоного океану, поряд зі мною - якийсь чоловік із бурштиновими очима…

- Ааааа! - закричала я, вмить пригадавши геть усе, що трапилося зі мною після того, як я пішла від Олега. – То це не сон? Але, може, я все ж таки сплю?

На мені був одяг, у якому я вийшла з бунгало, сумочка висіла на гачку біля якогось півкола, що, мабуть, було дверима. Тільки як же їх відчинити?

Побачивши біля дивану свої кросівки, я взулась і почала нишпорити по стінах, щоб відшукати кнопку, яка б відчиняла двері. Але її ніде не було, і жодного натяку на якусь можливість порушити герметичність кімнати.

Аж раптом мій погляд зупинився на моніторі.

- Оце я туплю, - буркнула я, підійшла та натиснула іншу клавішу.

Аж раптом помітила контур зорельоту, яким я його побачила уперше на Варгані. Він був немов у розрізі, чітка тривимірна картинка.

Провівши пальцем по екрану, я збільшила зображення та прочитала позначення до схем. Третя кнопка запускала плей-лист із фільмами. Але мені у моїй ситуації було не до розваг. Тому я вирішила ще раз пильно обстежити кімнату - діяла методом тику - ходила та тицяла пальцями у все, що бачила.

 

Я уже майже втратила надію, але виявилося, що двері відчинялися дуже просто: мені довелося просто натиснути на овал - і той із легким шурхотом від'їхав убік. Перед моїм поглядом раптом з’явився освітлений білим світлом коридор із низькою стелею.

Обережно ступаючи, я вийшла назовні та поволі пішла вперед, помічаючи у стінах ліворуч та праворуч оглядові віконця, за якими сиділи самі чоловіки, займаючись якимись своїми справами.

- То моя наречена вже прокинулася? - раптом почула позаду себе знайомий ледь хриплуватий голос.

 Завмерши на місці, я глибоко вдихнула, на видиху розвернулася - і втрапила обличчям просто у міцні чоловічі груди.

 Цього разу Дейв не мав на собі сорочки, його торс був повністю оголеним, і, відсторонившись, я мало не задихнулася від захвату, адже не щодня можна побачити тіло культуриста у всій його красі. Ось тільки чіткий рельєф м'язів і вен був вкритий не блискучою та масною від оливи шкірою, чи потом, як це заведено, напроти – я з насолодою відчула аромат чистого чоловічого тіла, тільки після душу, і вишуканих чоловічих парфумів із ноткою терпкуватої гіркості.

- Що відбувається? – я вмить відскочила до стіни, притискаючись до гладенької поверхні спиною.

- А що відбувається? – скрадливо прошепотів Дейв, рухаючись до мене.

- Як ви насмілилися на такий жахливий злочин?

- Який ще злочин?

- Ви мене підло викрали!

- Так, я тебе викрав, але не підло, бо спочатку попередив, і мені навіть здалося, що ти була не проти того, Мірандо.

- Яка ще Міранда? - я аж задихнулася від обурення.- Мене звуть Настя! Я - Анастасія Кузмінська. І як я розумію, ви прийняли мене за іншу дівчину. Ви помилилися. Сталася жахлива помилка!

- Я добре знаю твоє попереднє ім’я…

- Знаєте, он як? Тоді - чому ж називаєте по-іншому?

 

- Міранда мені більше подобається: нове життя – нове ім’я, невже не справедливо?  - мені не було куди відступати, і долоні капітана лягли на мій стан, наші очі зустрілися. – Бо я так хочу, тож відсьогодні усі зватимуть тебе Міранда. А якщо точніше, Міранда Зетц Вісімнадцята.

- Тепер в моїй голові нарешті все склалося, - відчуваючи, як поступово втрачаю самовладання від близькості цього досконалого тіла, від манливого гіркуватого аромату та погляду, у якому можна було втонути, мов в океані, я намагалася, аби мій голос звучав якомога стриманіше, майже сухо, навіть офіційно. - Капітане, зізнайтеся, ви мене викрали, – вигукнула я, - аби … аби вимагати викупу? Так ось, ви його не отримаєте, тому що…

Договорити я не змогла, бо, притягнувши мене до себе, так що, не маючи вибору, я поклала свої долоні йому на груди, аби відштовхнутися, Дейв блискавично припав вустами до моїх вуст, і я відчула п’янкий аромат справжнього чоловічого поцілунку.

Це було щось неймовірне, досі я ні з ким так палко не цілувалася. Про Олега і взагалі говорити марно, то була якась блякла імітація, і навіть страшно подумати, що б на мене чекало у тих стосунках.

Ці ж обійми були владні, поцілунок – справді пристрасним, у медвяних очах горів інтерес.

 

Я ж більше не володіла своїм тілом. Моє серце шалено стукотіло у грудях, ноги зробилися ватяними, я заледве дихала, а руки самі собою піднялися вгору та обвили м’язисту шию.

Він направду мене причарував.

- І що ж ти зрозуміла? – коли я вже була за мить від повної втрати свідомості, розімкнувши обійми, Дейв поглянув на мене, мов сокіл на перепілку, яку от-от міг би роздерти на шматки та чомусь останньої миті пожалів, його ще донедавна такий привабливий погляд раптом спохмурнів та став зловісним.

- Ви – космічні пірати, які торгують живим товаром? Хочете мене продати в якийсь бордель, так? – вигукнула я. - Так от, я сама вам за себе заплачу, ціну вдвічі більшу за ту, яку ви сподіваєтеся за мене отримати. Назвіть потрібну суму та номер банківського рахунку.

- Хм ...назвати тобі суму? - вуста чоловіка стиснулися, густі брови зійшлися на переніссі, а в руці з'явилася блискуча річ, схожа на браслет.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍