Наталі Ліон - Не дивись мені в очі, Наталі Ліон

Занадто багато подій, як для одного дня.

- У мене все з собою, - Богдан простягає мені пакет з шампанським і фруктами.

- Бодь, вже пізно, я втомилася, - починаю шукати відмовки, щоб не залишатися з ним наодинці.

- Ти ж знаєш, що я не піду звідси поки ми не вип'ємо по келишку шампанського. Ань, в тебе ж свято, як не як, - переконує мене.

- Гаразд, лише по келишку, бо завтра на роботу, - беру пакет і запрошую його на кухню.

Я мию фрукти, роблю нарізку і викладаю все на велику тарілку.  Богдан мені допомагає, дістає келихи і відкорковує пляшку. Пробка з хлопком вистрілює в стелю і Богдан наповнює наші фужери. 

- Ань, за тебе, - виголошує короткий тост, і впивається в мене поглядом зелених очиць.

Я роблю вигляд, що нічого не помічаю і швидко ковтаю шампанське.

Потім Богдан розповідає, що скоро поїде у відрядження до Франції на цілих два тижні. Я вдаю вигляд, що мені цікаво, запитую куди саме він поїде, що буде робити. Треба ж мені якось підтримати розмову.

Потім мені стає нудно, і, здається, Богдан помічає мою байдужість, хмуриться. Він підводиться з крісла, дякує за приємний вечір.

- Я, мабуть, вже піду, - каже він, ніби чекаючи, що я попрошу його залишитись.

- Так, вже пізно, - погоджуюсь з ним.

Мене не дуже тішила його компанія. Я постійно була занурена в себе, роздумувала над сьогоднішнім днем. Моє тіло було біля нього, а от думки кружляли, наче,  в іншій галактиці.  Лише його міцна рука, яка різко притягнула  мене до себе повернула з небес на землю.

- Ань, ти мені дуже подобаєшся, - каже він і тягнеться губами до моїх ледь чутно торкаючись. Все відбувається так швидко, що я не встигаю зреагувати, гублюся від несподіванки. Після легкого дотику я різким рухом відсахуюсь від нього і роблю декілька кроків назад.

Він, спантеличений моїм жестом,  кидає здивований погляд, ніби очікує на щось більше.

Я тут же приходжу до тями, закладаю пасмо волосся за вухо і відводжу очі.

Він мені не подобається. І давати йому марні надії я не збираюсь.

- Богдан, ти дуже хороший. Друг, - додаю я. – Але ми з тобою надто різні і….

- Я розумію до чого ти хилиш, - не дає мені договорити він, видавлює ледь помітну посмішку і додає. – Друзі так друзі. Ти завжди можеш на мене розраховувати, - кидає на прощання і різко розвертається до дверей.

Тепер я почуваюсь, як остання тварюка. Все таки він мав надію на щось більше, ніж просто вечеря, а я все зіпсувала. 

- Дякую за квіти, - кидаю йому в слід і швидко зачиняю двері.

Дякую, що прочитали) якщо подобається книга не забувайте тиснути на зірочку) ваша підтримка дуже важлива) попереду найцікавіше

 

 

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно