Стівен Вайнберг - Пояснюючи світ

не про те, що за практичною медичною не стояла теорія. Була гуморальна теорія про чотири тілесні рідини – кров, флегму (слиз), чорну та жовту жовчі, які роблять нас відповідно сангвініками, флегматиками, меланхоліками або холериками. Гуморальну теорію сформулював ще в класичні давньогрецькі часи Гіппократ або хтось із його колег, роботи яких йому приписували. Як стисло зазначив значно пізніше Джон Донн у сонеті «Доброго ранку», ця теорія стояла на тому, що «все, що помирає, було нерівно змішане». Гуморальну теорію схвалював у римські часи Ґален Пергамський, роботи якого стали надзвичайно впливовими серед арабів, а потім і в Європі приблизно в XI столітті н. е. Я не чув про якісь спроби перевірити ефективність гуморальної теорії експериментально в часи, коли вона була загальноприйнята. (Сьогодні гуморальна теорія збереглася в аюрведі – традиційній індійській медицині, але лише щодо трьох її складників: флегми, жовчі та вітру.)

Крім гуморальної теорії, європейські лікарі аж до Нового часу мали знатися на іншій теорії, що буцімто мала медичне застосування, – астрології. За іронією долі, можливість для лікарів вивчати астрологію в університетах надавала докторам медицини значно вищого престижу, ніж хірургам, які вміли робити справді корисні речі на кшталт вправляння зламаних кісток, але до сучасної ери в університетах зазвичай не навчалися.

То чому ж доктрини та практики медицини існували так довго без втручання з боку експериментальної науки? Звісно, досягти прогресу в біології важче, ніж в астрономії. Як ми розглянемо в розділі 8, видимі рухи Сонця, Місяця та планет такі регулярні, що було нескладно зрозуміти, що первинна теорія не працює як слід; це сприйняття привело за кілька століть до кращої теорії. Але якщо пацієнт помирає, попри всі спроби освіченого лікаря, хто може сказати, у чому причина? Можливо, пацієнт надто довго вичікував, перш ніж звернутися до лікаря. А може, він недостатньо ретельно дотримувався рекомендацій.

Гуморальна теорія та астрологія мали хоча б видимість науковості. Але яка була альтернатива? Повернутися до жертвоприношення тварин богу лікування Асклепію?

Іншим фактором живучості давніх теорій у медицині могла бути надзвичайна важливість для пацієнтів одужання від хвороби. Вона давала лікарям владу над недужими, яку лікарі мали підтримувати, щоб нав’язувати їхні буцімто ліки. Причому люди, які мають владу, опиралися будь-яким дослідженням, що можуть знизити їхній авторитет, не лише в медицині.

5. Стародавня наука та релігія

Давньогрецькі досократики зробили великий крок до сучасної науки, коли почали шукати пояснення природних явищ безвідносно до релігії. Але цей розрив із минулим виявився у кращому разі пробним і неповним. Як ми вже бачили в розділі 1, Діоген Лаертський описував доктрину Фалеса не лише положенням «вода є універсальною первинною субстанцією», а й думкою, що «світ є одухотвореним та сповненим божеств». Утім, навіть якщо брати лише вчення Левкіппа та Демокріта, відрив від релігії розпочався – ніде в їхніх роботах про природу матерії, що збереглися до наших днів, немає жодної згадки про богів.

Для історії науки було важливо відокремити релігійні ідеї від вивчення природи. Цей процес тривав багато століть і у фізичній науці завершився фактично лише у XVIII столітті, а в біології не завершився навіть і тоді.

Звісно, не йдеться про те, що сучасний науковець від самого початку приймає рішення, що надприродних істот немає. Так має бути на мій погляд, але деякі хороші вчені глибоко релігійні. Радше ідея полягає в тому, щоб подивитися, як далеко можна зайти без припущень про надприродне втручання. Лише так можна творити науку, бо щойно людина звертається до надприродного, вона може пояснити геть усе, але не може перевірити жодне зі своїх пояснень. Ось чому ідеологія «розумного задуму», що просувається сьогодні, не є наукою – це радше зречення науки.

Роздуми Платона були сповнені релігійного. У діалозі «Тімей» він описував, як один із богів помістив планети на їхні орбіти, і, можливо, вважав, що ці планети самі були божественними сутностями. Навіть коли еллінські філософи «звільнилися» від богів, деякі з них описували природу з погляду людських цінностей та емоцій, які загалом цікавили їх більше, ніж неживий світ. Як ми вже бачили, міркуючи про зміни матерії, Анаксімандр говорив про справедливість, а Емпедокл – про незгоду. Платон вважав, що елементи та інші аспекти природи варто вивчати не заради них самих, а тому, що для нього вони втілювали якесь божество, присутнє у світі природи так само, як і в людських відносинах. Його релігійні погляди спиралися на цю думку, як видно з уривка з «Тімея»: «Отже, бог побажав, щоб, наскільки можливо, усе було добрим і нічого злим; тому, коли він взявся за все видиме, бачачи, що воно перебувало не в стані спокою, а у стані неузгодженого й безладного руху, то привів його до ладу з безладу, вважаючи, що перший стан, безумовно, кращий за другий»1.

Сьогодні ми продовжуємо шукати лад у природі, але не вважаємо, що цей лад проростає з людських цінностей. Не всі науковці від того в захваті. Видатний фізик XX століття Ервін Шредінґер виступав за повернення до зразків античності2, коли наука була невідривна від людських цінностей. У тому самому дусі висловився історик Александр Койре – він вважав нинішнє розділення науки й того, що сьогодні ми називаємо філософією, «катастрофічним»3. Натомість я вважаю, що ця туга за глобальним підходом до природи є тим, з чого науковці вже давно виросли. Ми просто не знаходимо в законах природи нічого, що якось відповідає ідеям праведності, справедливості, любові чи незгоди, і не можемо покладатися на філософію як надійний путівник на шляху до наукового пояснення.

Нелегко зрозуміти, якого саме сенсу язичники насправді надавали своїй релігії. Ті греки, що багато подорожували або читали, знали, що в країнах Європи, Азії та Африки поклоняються великому різноманіттю богів та богинь. Деякі з греків намагалися бачити в них ті самі божества під іншими іменами. Наприклад, набожний історик Геродот писав не про те, що корінні єгиптяни поклонялись богині на ім’я Баст, яка нагадувала давньогрецьку богиню Артеміду, а радше розумів це так, що вони поклонялись Артеміді під іменем Баст. Інші припускали, що всі ці божества були різні й усі реальні, і навіть включали іноземних богів до своїх молитов. Деякі з олімпійських богів, як-от Діоніс та Афродіта, були імпортовані з Азії.

Однак у деяких давніх греків розмаїття богів та богинь породжувало зневіру. Наприклад, досократик Ксенофан є автором відомого коментаря: «Ефіопи мають богів із кирпатими носами та чорним волоссям, фракійці – богів із сірими очима та рудим волоссям». Також він