дерев отих цвіли постійно, інші-бо золотовидним листям прикрашені, а інші плід різний невимовної краси й принади мали; годі красу тих дерев уподобити будь-якому дереву на землі, Божа-бо рука, не людська, насадила їх. Птахи в садах тих були безчисленні, одні золоті крила мали, а інші білі, як сніг, ще інші пістряві по-різному, сиділи-бо на гілках райських дерев і співали прегарно, що від солодкого голосу співу їхнього не пам'ятав себе, так усолоджувалося серце моє, і гадав, що голос співу їхнього навіть на висоті небесній чується. Стояли-бо красні ті сади по ряду, як стоїть полк супроти полку, і ходив я поміж них із веселощами серця, бачив ріку велику, що текла посередині і красні ті сади напоювала. Виноград же був зобабіч ріки, протягуючи лозу свою, золотим листям та золотовидними гронами прикрашену; дихали там вітри тихі й запахущі із чотирьох боків, від їхнього дихання похитувалися сади, дивний шум листям творячи. По тому якийсь жах найшов на мене, і здалося, що стою я на верхівні тверді небесної; якийс юнак, одягнений у багряницю, його ж лице сонячне, ходив переді мною; я гадав, що це той, що мене гілкою з цвітом по лиці вдарив. Ходили ми там, і тут уздрів я хреста великого й красного, що бачився ніби дуга небесна, охрест же нього стояли співці вогнезорі, ніби полум'я, і співали якусь солодку пісню, славлячи Господа, що був розіп'ятий на хресті. Юнак же той, що переді мною йшов, приступив до хреста й поцілував його, нагадав і мені, щоб і я поцілував, і припав я до святого хреста зі страхом і радістю великою і цілував його сердечно; коли ж цілував його, наситився невимовної душевної солодкості і вдихнув більше, як у раї, пахощів. Минувши хреста, подивився долі й побачив під собою неначе безодню морську, я ж ніби по повітрі ходив, і почав боятися і закричав до того, котрий водив мене, кажучи: "Господи, боюся, що впаду у глибину". Він же, повернувшись до мене, рече: "Не бійся, належить нам зійти вище", — і подав мені руку. Коли ж я узявся за руку його, опинився вище другої тверді й побачив там дивних мужів, і покої їхні, і радість свята їхнього, що не виказати людською мовою. По тому в якийсь дивний пломінь увійшов, котрий не опаляв нас, але тільки просвічував. Почав жахатися, і знову провідник мій обернувся, подав руку мені й каже: "Ще вище належить зійти нам!" І тоді зі словом вище третього неба опинилися, де бачив і чув безліч небесних сил, що співали й славословили Бога. Прийшов же перед якусь завісу, що блискотіла, перед нею стояли страшні великі юнаки, образом ніби пломінь вогняний, що мали лиця сяючі, ніби сонця, і зброя вогненна в руках їхніх, і незчисленну кількість небесного воїнства, що зі страхом там стояли, побачив. Рече мені провідник мій, юнак: "Коли підійметься завіса, тоді уздриш владику Христа, поклонися ж бо престолу слави Його. Я ж, чуючи, трепетав і радів, жах і невимовна радість охопили мене, дивився-бо, стоячи, коли підійметься завіса. І сталося: коли якась полум'яна рука забрала завісу, побачив я Господа мого, як колись Ісая-пророк: сидів на престолі високому та піднесеному, і серафими стояли охрест, і був одягнений у ризу багряну, лице ж Його пресвітле й очі прелюб'язно позирали на мене. І, побачивши Його, впав ниць перед ним, кланяючися пресвітлому і страшному престолу слави Його. Яка ж тоді мене обійняла радість од бачення лиця його, сказати годі, що й тепер, згадуючи те видіння, невимовної солодкості наповнююся. Лежав перед Владикою моїм трепетний, дивуючись такому Його милоcердю, що сподобив мені, людині грішній та нечистій, прийти перед себе й бачити божественну красу Його. Наповнився ж я замилуванням, думаючи про недостойність свою, величність же Владики мого розглядаючи, і мовив до себе слова пророка Ісаї: "Ой окаянний я, як це а сподобився, будучи людиною й нечисті уста маючи, бачити Господа мого моїми очима". Почув же премилосердного Творця мого, що пречистими своїми вустами три слова божественні прорік до мене, що аж серце моє усолодилося й любов'ю його розпалилося, що весь, ніби віск, танув теплотою духовною, тож сповнилося слово Давидове: "Стало серце моє немов віск, розтопилось у нутрі моїм". Також заспівало усе небесне воїнство пісню предивну й невимовну, і по тому не знаю, як, знову опинився у раї, де ходив і мислив подумки, що не бачив пречистої владичиці Богородиці. І тут уздрів одного світлого мужа, ніби хмару, який носив хреста, і сказав той: "Чи хотів тут бачити пресвітлу небесних сил царицю? Але немає її тут тепер, відійшла у багатобідний світ допомагати людям і втішати скорботних. Показав би я тобі те святе місце, але не маю зараз часу, вже-бо подобає тобі назад повернутися, уже той час тобі прийшов, як повеліває владика". Коли він мені це казав, гадаю, що заснув солодко, по тому, прокинувшись, знайшовся на місці, де був раніше, — у закутку лежав і дивувався, де був у видінні і що сподобився побачити. Знайшов-бо серце моє, наповнене невимовної радості, і дякував Владиці моєму, що зволив явити таку мені благодать".
Це святий Андрій розповів другові своєму Никифору перед своїм відходом і клятвами закляв його не розповідати цього нікому, доки від тілесних вуз розрішиться. Никифор же молив його старанно, щоб повів йому хоч одне слово від тих трьох слів, що Господь до нього прорік, але не захотів явити аж ніяк.
Так святий Андрій, подібно до святого Павла, узятий був, бачив те, чого тлінне око не бачить, і чув те, чого вухо смертне не чує. Й усолодився тими відслоненими йому небесними добротами, які на серце людини не сходять. А оскільки в об'явленні небесних таїнств не бачив пречесної владичиці Богородиці, сподобився побачити її на землі у Влахернській церкві — прийшла вона допомагати людям, молячись за них Синові своєму та Богу, в повітрі із пророками та апостолами і з ликами ангельськими, котрі стояли, і чесним своїм омофором людей покривала. Це блаженний побачив і сказав до учня свого Єпифанія: "Чи бачиш царицю й владичицю всіх, яка молиться?" Той же відповів: "Бачу, святий отче, і жахаюся!"
Дивне проходячи життя, святий багато чудодіяв і багато перетерпів наруги й побиття, як пишеться в осібній книзі життя його, написаній від Никифора, і прорікав майбутнє, і багатьох грішників до покаяння повернув. По тому перейшов у вічні покрови, куди раніше на певний час
