Денніс Ліхейн - Після падіння, Денніс Ліхейн

був учнем у двох найславетніших люміністів, Джорджа Калеба Бінґема та Альберта Бірстадта, але 1863 року зник із контори «Вестерн Юніон», у якій працював, разом із великою сумою грошей. Більше на американському континенті не чули ні про ті гроші, ні про Колума Джаспера Вітстоуна. Зате у щоденнику мадам де Фонтен, багатої вдови й покровительки мистецтв із Нормандії, за літо 1865 року двічі було згадано такого собі Коллума Вайтстоуна; щоденник називав його американським джентльменом із гарними манерами, витонченими смаками й непевним походженням. Коли Джеремі тільки розповів про це Рейчел, очі в нього спалахнули, як у малого іменинника, а його баритон підвищився на кілька октав. «Того ж року нормандське узбережжя малювали Моне й Буден. Вони влаштовувалися щодня зовсім поряд із літнім будиночком мадам де Фонтен».

Джеремі вважав, що ці двоє гігантів імпресіонізму перетнулися з Колумом Джаспером Вітстоуном, що Вітстоун насправді був загубленою ланкою між американським люмінізмом і французьким імпресіонізмом. Йому було потрібно лише довести це. Рейчел долучилася до його досліджень, усвідомлюючи, яка це іронія долі: вона та її не-батько шукають чоловіка, який зник у пилу й порожнечі ста п’ятдесяти років, хоча нездатні разом установити особу людини, яка трохи більше тридцяти років тому стала батьком Рейчел.

Під час дослідницьких поїздок до Музею образотворчих мистецтв, Бостонського Атенею та Бостонської публічної бібліотеки Джеремі часто заходив до її квартири. Вона на той час уже пішла з «Ґлобу» на телебачення і переїхала жити до Себастьяна, продюсера із Шостого каналу. Часом Себастьян був при цьому присутній і вечеряв або випивав разом із ними, та здебільшого він або працював, або сидів у своєму човні.

— Ви така симпатична пара, — зауважив Джеремі якось увечері, коли був у її квартирі. Слово «симпатична» в його вустах прозвучало несимпатично. Він навчився говорити про Себастьяна саме те, що треба, — звертати увагу на його розум, стримане почуття гумору, привабливу зовнішність, професійну поведінку, — говорячи при цьому так, ніби він насправді в це не вірить.

Джеремі оглянув їхнє спільне фото на любому човні Себастьяна. Повернув фото на камінну полицю і нагородив Рейчел приємною стривоженою усмішкою, неначе намагався зрозуміти, що ще позитивного сказати про їхню пару, та не надумав нічого.

— Він, звісно, багато працює.

— Так, — погодилася вона.

— Закладаюся, хоче колись очолити всю станцію.

— Він хоче очолити мережу, — сказала вона.

Він хихотнув і пішов зі своїм келихом вина до книжкових стелажів, а там придивився до фотографії Рейчел із матір’ю, про яку Рейчел уже майже забула. Себастьян, якому не подобалася ні сама фотографія, ні її рамка, запхав її в кінець ряду книжок, відсунувши в тінь примірника «Історії Америки в 101 предметі». Джеремі обережно зняв фото з полиці й нахилив книжку так, щоб вона стояла й далі. Рейчел побачила, як його обличчя стало водночас замріяним і смутним.

— Скільки тобі тут років?

— Сім, — підказала вона.

— Тому й немає деяких зубів.

— Ага. Себастьян уважає, що я на цьому знімку схожа на гобіта.

— Він так і сказав?

— Він жартував.

— То це так називається?

Він відніс фотографію до дивана й сів поряд із Рейчел.

Семирічна Рейчел, у якої не було обох верхніх передніх зубів і одного нижнього, на той час уже перестала всміхатися на камеру. Її мати й чути про це не хотіла. Елізабет відшукала десь гумові ікла й маркером пофарбувала один верхній зуб і два нижні в чорний колір. Попросила Енн Марі познімати її з Рейчел однієї дощової днини в будинку в Саут-Гадлі в образах вампірок. На цій фотографії, єдиній, що залишилася з того дня, Рейчел перебувала в материних обіймах, і вони обидві щосили демонстрували свої жахливі усмішки.

— А ще я забув, яка гарненька вона була. Боже мій. — Джеремі іронічно всміхнувся Рейчел. — Вона схожа на твого хлопця.

— Стули пельку, — відказала Рейчел, але це, на жаль, було правдою. І як вона досі цього не помічала? І Себастьян, і її мати були схожі на ідеали арійців: волосся, на кілька відтінків світліше за ваніль, однаково загострені підборіддя і вилиці, крижані очі, а губи такі маленькі й тонкі, що вони мимоволі здавалися потайними.

— Я знаю чоловіків, які одружуються зі своїми матерями, — промовив Джеремі, — але це…

Вона штурхнула його ліктем у пузо.

— Годі.

Він засміявся, поцілував її в маківку й повернув фотографію на місце.

— А ще якісь у тебе є?

— Знімки?

Він кивнув.

— Мені не випало побачити, як ти виросла.

Вона знайшла взуттєву коробку з ними у своїй шафі. Висипала їх на маленький кухонний стіл так, що її життя стало схожим на неохайний колаж, і це видавалося дуже годящим. Свято з нагоди її п’ятого дня народження; день на пляжі в її юності; напівофіційний бал у третьому класі старшої школи; вона у футбольній формі десь у середній школі; вона тусується в підвалі з Керолайн Форд — тоді їй мало б бути одинадцять, бо батька Керолайн Форд запросили викладати лише на той рік; Елізабет, Енн Марі та Дон Клей — вочевидь, на коктейльній вечірці; Рейчел та Елізабет у день випуску Рейчел із середньої школи; Елізабет, Енн Марі, перший чоловік Енн Марі, Річард, і Джайлз Еллісон на Вільямстаунському театральному фестивалі, а тоді — на пікніку (на останньому фото всі були трішки лисіші та трішки сивіші); Рейчел того дня, коли їй зняли брекети; два фото Елізабет із півдесятком невідомих друзів у барі. Її мати там була доволі молода, можливо, ще навіть не тридцятирічна, і Рейчел не впізнавала ні інших людей на фото, ні бару, в якому вони зібралися.

— Хто ці люди? — спитала вона Джеремі.

Він позирнув на знімок.

— Гадки не маю.

— Вони схожі на науковців. — Вона взяла цю фотографію і ту, що лежала під нею та, схоже, була знята не більш ніж за хвилину після першої. — Вона здається такою молодою, що я вирішила, що це фото зняли, коли вона тільки приїхала до Беркширів.

Він оглянув фото в її правій руці — те, на якому її мати була заскочена зненацька й дивилася на пляшки за барною стійкою.

— Ні, я не знаю нікого із цих людей. Навіть цього бару не знаю. Це не в Беркширах. Принаймні не в такому місці, де я бував. — Він посунув окуляри й нахилився ближче.