Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Лиш ним тримався бунт.
Без нього все розпалось на частини.
Ця звістка приголомшила усіх,
І військо просто кинулось тікати.
Тоді в полон потрапив брат ваш Вустер
І Дуглас був захоплений також.
А він тримався мужньо, перебивши
Трьох підставних в одежі короля.
Та тут і він злякався чи здригнувся
І повернув коня свого назад.
Але спіткнувся кінь. Упавши, Дуглас
Розбився і потрапив у полон.
Отож, король, у битві перемігши,
Частину війська вже послав на вас.
Його ведуть принц Джон і Вестморленд.
Оце й усі звістки.
Н о р т у м б е р л е н д
Сльозам і тузі
Ще прийде час. Але спасибі їм:
У їх отруті містяться і ліки.
Коли б я був здоровий перед цим,
Захворів би, одержавши ці вісті.
Та я хворів і видужав від них.
Як немічний страждалець раптом рветься
Із ліжка у припадку лихоманки,
Так і моєму змученому тілу
Нестяма горя сили додає.
Геть костур! Мушу стати я на ноги,
Убратися в залізні рукавиці,
Зірвати цю пов'язку з голови!
Вона – не шолом і поганий захист
Від влади королівської, яку
Одержана над сином перемога
Так збуджує й підбурює до дій.
Шолом сюди! До брів його насуну
І кину виклик найчорнішим дням,
Якими тільки здатні ворожнеча
І час тяжкий загрожувать мені.
Хай небо, розпанахане над нами,
Затопить землю водами потопу!
Нехай порядок згине! Хай у людях
Дух Каїна прокинеться, серця
Наповнивши ущерть бажанням крові,
Щоб закінчилась ця жорстока гра
І оселився всюди морок смерті.

Т р е в е р с
Мілорде, не хвилюйтесь так, будь ласка.

Л о р д Б а р д о л ь ф
І не втрачайте розум від страждань.

М о р т о н
Від вашого здоров'я, не забудьте,
Залежить доля спільників по бунту,
Але, віддавшись пристрастям бурхливим,
Ви похитнути можете його.
Напевне ж, ви, підтримуючи бунт,
Передбачали наслідки можливі
І зважили мінливості війни.
Ви знали, що смертельного удару
Зазнати може кожен у бою,
Що син ваш з небезпекою жартує,
Бо звик балансувати над проваллям,
Куди упасти легше, ніж пройти.
Ви знали, що вразливий він і смертний,
Як всі навкруг, і що його відвага
Веде туди, де більше ллється кров.
Усе ви розуміли, та, одначе,
Йому ви наказали виступати
І рішення свого не відмінили.
То що ж, мілорде, трапилось тоді
У сутичці рішучій з ворогами,
Чого ви передбачить не змогли?

Л о р д Б а р д о л ь ф
Усіх нас засмутила ця поразка,
Але хіба хоч хтось із нас не знав
Непевності і хиткості удачі?
Наважитись плисти у океан
Не зупинила нас можливість бурі.
Так діяти потрібно і тепер:
Життя й майно – усе віддати треба,
Щоб знов повстати проти короля.

М о р т о н
Як чув я мимохідь, єпіскоп Йоркський
Озброївся, прибічників зв'язавши
Міцнішою присягою, ніж Персі.
На жаль, ваш син командував в бою
Не душами людей, а лиш тілами.
Їх мучила свідомість беззаконня,
Гнітило й зупиняло слово "бунт".
Здавалось, що на нашій стороні
Лише мечі, а що серця і руки
Скував мороз, мов рибу у ставку.
А тут зовуть єпіскопа святим,
А заколот звели у символ віри.
Готові всі підтримати його.
З Помфретських плит єпіскоп зішкребе
Кров Річарда, щоб нею присягатись,
Що посланий всевишнім захистити
Нещасний край від влади Болінброка,
І вирушать за ним і чернь, і знать.

Н о р т у м б е р л е н д
Я знав про це, але під впливом горя
Розпитувать подробиці не міг.
Ходімо в замок. Вирішити треба,
Як діяти нам далі, щоб помститись.
Потрібно довершити розпочате.
Цінуймо друзів. Їх не так багато.

Ідуть геть.

СЦЕНА 2

Лондон. Вулиця.
Входить Ф а л ь с т а ф, за яким х л о п ч и к – п а ж
несе його щит і меч.

Ф а л ь с т а ф. Ну, велетню, що сказав лікар про мою сечу?
П а ж. Лікар сказав, що сама по собі вона чудова, але її власник може бути дуже хворим.
Ф а л ь с т а ф. Кожен вважає за честь глузувати з мене, ніби на світі немає інших розваг. Я не тільки жартую сам, але постійно являюсь об'єктом дотепів. Ось я іду з тобою, наче свиня, що зжерла усіх своїх поросят, крім одного. Або я нічого не розумію, або принц навмисне приставив тебе до мене для контрасту. Краще б тобі стирчати замість пера на моєму капелюсі, аніж таскатись за мною слідом. Ніколи ще не служив мені камінець із персня. Але я тебе не оправлю ні золотом, ні сріблом, а відішлю назад цьому молокососу принцу, у якого підбо-ріддя ще не вкрилось пухом. Та швидше борода виросте в мене на долоні, аніж у нього на щоках! А він не соромиться запевняти, що в нього королівське обличчя. Можливо, Господь коли-небудь і завершить його, та він уже ходить півником, ніби був дорослим, коли його батько ще парубкував. Ну, хлопче, що сказав містер Домбльтон відносно атласу на штани і накидку для мене?
П а ж. Він сказав, сер, що вимагає надійнішого поручителя, ніж Бардольф. Він відмовляється прийняти його або вашу розписку. Йому недостатньо такого забезпечення.
Ф а л ь с т а ф. Ну, то нехай згорить від спраги, як той багач із притчі. Диво-вижний негідник! Дурити чесну людину обіцянками, а потім вимагати поручи-тельства. Я скоріше погоджусь, щоб в рот мені насипали отрути для пацюків, аніж затикали його словом "забезпечення". Я чекав, що він мені пришле півсот-ні футів атласу, як шляхетному лицарю, а він шле мені це слово – забезпечення! Хай спить безпечно і не помічає, як дружина йому наставляє роги. Де Бардольф?
П а ж. Він вирушив у Смітфілд купити вам коня.
Ф а л ь с т а ф. Є приказка: "Не наймай слугу на паперті, не купуй коня у Смітфілді і не женись на повії". Бардольфа я найняв у соборі святого Павла, а коня він купує в Смітфілді. Для повноти картини лишається женитись на повії.
П а ж. Сер, он іде лорд, який посадив у тюрму принца за те, що той поліз на нього з кулаками, заступаючись за Бардольфа.
Ф а л ь с т а ф. Ходімо, я не бажаю його бачити.
Входять В е р х о в н и й с у д д я з п о м і ч н и к о м.
С у д д я. Хто це там пішов?
П о м і ч н и к. Це Фальстаф, мілорде.
С у д д я. Той, що був під слідством за пограбування?
П о м і ч н и к. Так, мілорде. Але він відзначився під Шрусбері, і тепер, як я чув, його посилають з дорученням в армію герцога Ланкастерського.
С у д д я. Он як? В Йорк? А покличте-но його сюди.
П о м і ч н и к (наганяючи Фальстафа). Сер Джоне Фальстафе!
Ф а л ь с т а ф (не озираючись). Хлопче, скажи йому, що я глухий.
П а ж. Гукайте голосно. Мій хазяїн глухий.
С у д д я. Авжеж, глухий. Особливо до добра. Смикни його за рукав. Мені треба з ним поговорити.
П о м і ч н и к (торкаючись ліктя Фальстафа). Сер Джоне…
Ф а л ь с т а ф. Як? Такий молодий парубок – і просить милостиню? Хіба нема війни? Хіба немає діла? Хіба королю не потрібні сильні руки, а бунтівникам – солдати? Звичайно, стати на бік зрадників – ганьба, але просити милостиню – ще гірше, ніж служити зрадникам.
П о м і ч н и к. Ви помиляєтесь відносно мене, сер.
Ф а л ь с т а ф. Хіба я сказав, що ви чесна людина? Тоді вибачте. Я зробив грубу помилку.
П о м і ч н и к. Дозвольте вам сказати, що ви б збрехали, назвавши мене нечесним.
Ф а л ь с т а ф. Щоб я дозволив тобі це сказати? Хай мене повісять, якщо я це дозволю. Та краще хай повісять тебе, якщо ти сам собі це дозволиш. Геть, дия-воле! Згинь!
П о м і ч н и к. Сер, мілорд хоче з вами говорити.
С у д д я. Сер Джоне Фальстафе! Мені треба вам сказати кілька слів.
Ф а л ь с т а ф. Ваша милосте! Дай вам бог здоров'я. Радий, що бачу вас у місті; я чув, що ви хворі, мілорде. Сподіваюсь, це лікар порадив вам вийти з дому? Хоч ви, мілорде, ще не переступили межі молодості, та все ж час нещад-ний. Тому благаю вашу милість піклуватись про своє дорогоцінне здоров'я.
С у д д я. Сер Джоне, чому ви не прийшли, коли я посилав за вами перед вашим від'їздом до Шрусбері?
Ф а л ь с т а ф. З вашого дозволу, мілорде, я чув, що його величність король повернувся з Уельсу дещо засмученим?
С у д д я. Мова не про його величність. Я питаю, чому ви не прийшли, коли я вас кликав?
Ф а л ь с т а ф. Я чув, ніби з нашим улюбленим монархом знову стався напад апоплексії?
С у д д я. Пошли йому зцілення, боже! Але мова про вас. Не ухиляймось від теми.
Ф а л ь с т а ф. З вашого дозволу, мілорде, ця апоплексія – щось на зразок летаргії або застою крові. Ви лиш подумайте, що за мара!
С у д д я. Навіщо ви мені це кажете? Хай вона буде чим завгодно.
Ф а л ь с т а ф. Вона виникає від великого смутку, від непомірних занять і пе-ревтоми мозку. Я читав про це десь у Галена. Це щось подібне до глухоти.
С у д д я. Здається, ви також хворі на неї: ви не чуєте, що я вам кажу.
Ф а л ь с т а ф. Справді, мілорде. Одначе, в мене це від неуважності і гострої непокори – застарілої хвороби, якою страждають мої вуха.
С у д д я. Кілька ударів по п'ятах палицею вибили б із ваших вух цю хворобу. Я не відмовлюсь бути вашим лікарем.
Ф а л ь с т а ф. Я бідний, як Іов, мілорде, але не такий терплячий. Ліки у великій кількості мені не по кишені. Якщо ви пропишете мені мікстуру ув'яз-нення, то лиш в дозах, що відповідають моєму статку.
С у д д я. Я посилав за вами, щоб говорити про звинувачення у кримінальній справі.
Ф а л ь с т а ф. А я не з'явився за порадою мого адвоката.
С у д д я. Ви дозволяєте собі, сер Джоне, велику розбещеність.
Ф а л ь с т а ф. Мої розміри не дозволяють мені триматись у скромних межах.
С у д д я. Прибутків у вас катма, а запити непомірні.
Ф а л ь с т а ф. Я бажав би, щоб усе було навпаки: щоб мої статки були великі, а забаганки скромні.
С у д д я. Ви збиваєте принца з праведного шляху.
Ф а л ь с т а ф. Це принц зводить мене. Я не здатен бути повадирем, бо ходити мені важко.
С у д д я. Добре. Не будемо роз'ятрювати стару рану. Ваша поведінка під Шрусбері дещо згладила ваші нічні подвиги на Гедських пагорбах. Дякуйте нашому неспокійному часу, що вас залишили в спокої у тій справі.
Ф а л ь с т а ф. Мілорде!
С у д д я. А оскільки все обійшлося, сидіть тихо, щоб не розбудити сплячого вовка.
Ф а л ь с т а ф. Будити вовка не варто, як нюхати сліди лисиці.
С у д д я. Ви ніби свічка, краща частина якої вже згоріла.
Ф а л ь с т а ф. Велика святкова свічка із сала. Якщо б я сказав – із воску, то теж велика.
С у д д я. Кожна сива волосина на вашому обличчі повинна була би збільшу— вати вашу поважність.
Ф а л ь с т а ф. А хіба моя вага не поважна?
С у д д я. Ви усюди супроводите принца, як злий дух.
Ф а л ь с т а ф. Ні, ні, мілорде, злий дух дуже легкий, а кожен, хто на мене гляне, не матиме сумнівів щодо моєї ваги.