Світлана Талан - Сафарі на щастя

дочекалася приїзду Ростика. Хлопець зателефонував їй надвечір того ж дня, коли повернувся в село.

– Марусинко, я трохи стомлений з дороги, але так хочу тебе побачити, що до завтра чекати сил не вистачить, – сказав він і попросив вийти з дому.

Дівчина прихопила із собою подарунок для коханого і вийшла з двору. Падав сніг. Великі лапаті сніжинки танцювали, кружляли, веселилися у світлі вуличного ліхтаря, щоб потім, заспокоївшись, тихесенько лягти на землю. Здавалося, що то не з неба сипле снігом, а сама земля повільно підводиться вгору, до самих небес. У душі Марусини також було святково й радісно, і, здавалося, вона сама ладна від щастя кружляти разом зі сніжинками танок радості.

Дівчина помітила чоловічу постать, яка швидко наближалася до неї, і щемливе почуття наповнило кожну клітинку її тіла.

– Коханий! – не стрималася, кинулася йому назустріч й одразу потрапила в міцні рідні обійми.

Він цілував її прохолодні щоки, гарячі вуста, повіки, повторюючи, як скучив за нею. Марусина всім тілом припадала до хлопця, немов хотіла розчинитися в ньому без останку.

– Люблю тебе, люблю, люблю! – шепотіли її вуста.

Коли закохані вгамували розпалені почуття від зустрічі, Марусина згадала про подарунок, який стояв на землі, припорошений білизно`ю сніжинок.

– Геть забула про нього! – схаменулася дівчина і кинулася струшувати сніг.

Вона тримала в руках плетений з лози кошик, прикритий шаликом.

– Це мій тобі подарунок на Новий рік!

– Що це? – всміхнувся хлопець.

– Зверху теплий шерстяний шалик, щоб ти ніколи не застуджував горло і я могла чути твій голос, – відповіла Марусина й попросила заглянути, що під ним.

Ростик відкрив кошик і побачив там зелені продовгуваті яблука.

– Мої улюблені?!

– Так! Я їх зберегла для тебе! – відповіла дівчина.

– Ті, що торохтять?

– Вони!

– Спробуємо? Ану, чиє краще торохтить? – запитав він, як колись у дитинстві.

Вони сміялися і трясли торохкітливі яблука.

Розділ 15

Весна того року була теплою, погожою та квітла буйним цвітом. Здавалося, що природа вирішила здивувати людей, давши змогу майже одночасно прикрасити фруктові дерева блідо-рожевими та білими квітами, та так це в неї вдало вийшло, що не видно було й гілля – лише ніжні пелюстки.

Марусина приїхала до батьківської хати у весняному хорошому настрої. Трохи більше місяця – і вона знову зустрінеться зі своїм коханим, прихилиться до його плеча, відчує солодкий присмак його цілунків. Дівчина знала, що Любаня народила хлопчика і вже повернулася додому з пологового будинку, тож для новонародженого привезла подарунок та пакунок підгузків. Привітавшись з батьками, Марусина поквапилась до сусідки. Ірина Гнатівна їй телефонувала і просила зайти, щойно приїде в село.

– Не ображайтесь! – усміхнулась Марусина батькам. – Я швиденько!

– Моя дорогенька невісточка! – промовила радісно Ірина Гнатівна, зустрівши Марусину. – Проходь, не соромся! Зараз поп’ємо з тобою чайку!

– Щось трапилося? – одразу запитала Марусина.

– Ні, все добре! Коли тебе бачу, то мені спокійніше на душі стає, ніби сина зустріла! – відповіла жінка.

Як завжди, Марусина привезла жінці подаруночок, і вони сиділи за столом, вели довірливі розмови, ніби давні подружки. Від неї Марусина пішла додому, щоб забрати подарунки для Любані, але довелося затриматися: приїхала Ореста, яка нещодавно повернулася з-за кордону. Батьки вже накрили стіл для гості і разом сіли обідати.

Ореста коротко підстригла волосся, і та хлопчача зачіска, довга шия, худюще тіло робили її схожою на хлопчиська. Вона розповіла, що підзаробила грошей у Польщі, хоча доводилося працювати по дванадцять годин на добу і мати один вихідний на тиждень.

– Відпала охота їздити на заробітки? – поцікавилась у неї Марина Олександрівна.

– Зовсім ні! Звичайно, мені було важко, особливо перші тижні, але я знала, заради чого працюю, – відповіла Ореста. – Коли отримала зарплату за перший місяць, то самій не вірилося! Я вперше за життя тримала в руках таку суму! Це був неабиякий стимул заробити ще більше, а коли лягала спати, то уявляла, куди витрачу зароблене.

– Невже не можна знайти роботу в нашій країні? Усе-таки не на чужині, – сказала жінка.

– Можна. Хіба я не працювала до цього? Коштів вистачало на таке собі харчування та дешевий одяг, – промовила Ореста. – Так, я не була на чужині, але як мала повертатися додому, де хвора мама, а я не можу купити їй потрібні ліки, бо не маю за що? Бути вдома і дивитися на її муки? Це набагато важче, ніж відпрацювати дванадцять годин у чужому краї.

– Оресто, мені здається, що все-таки краще бути вдома і десь тут працювати, – зауважив Роман Семенович.

– Жити від зарплати до зарплати? І це після того, як я відчула, що можна мати гідні заробітки? – Ореста стенула плечима. – Ні, я трохи відпочину і знову поїду. Буду шукати країну, де заробітки кращі, ніж у Польщі.

– А ми віддані своїй країні, – промовила Марина Олександрівна. – Нас виховали патріотами, тож живемо і працюємо на благо рідної країни.

– Учительська зарплата невелика, але жити можна, – підтримав дружину чоловік.

– Жити можна всюди, але коли ти відчув, що можеш жити краще, назад повертатися вже не хочеться, – сказала Ореста й подякувала за обід.

– Я зараз іду до Любані, вона народила сина, – повідала сестрі Марусина.

– Я знаю, вона мені дзвонила, – відповіла Ореста. – Я з тобою!

Ореста також пішла до породіллі не з порожніми руками. Любаня стала такою худенькою, що навіть щоки позападали, лише з-під кофтинки випирали великі груди. Вона зраділа гостям, обняла і розцілувала кожну. Незважаючи на те, що породілля схудла і під очима залягли синці, Любаня аж світилася щастям.

– Де наш малюк? – запитала Марусина.

– Проходьте, зараз покажу! – відповіла жінка.

Маля спало на імпровізованому ліжечку, зробленому зі стільців. Миле хлопченя мирно сопіло уві сні, прицмокуючи губками.

– Візочка ще не купила, – ніби виправдовуючись, промовила Любаня, – щойно отримаю кошти на дитину, одразу куплю.

– Головне, щоб дитинка була здорова, – промовила Ореста.

Дівчата вийшли в іншу кімнату, щоб поговорити. Любаня сказала, що сина назве Максимчиком, і попросила Марусину стати для нього хрещеною матір’ю.

– Я б із задоволенням, але хрещена – це не так просто, вона – друга мама для дитини, а мені ще довго навчатися, – відповіла Марусина. – Хрещена мати в разі чого має замінити рідну, а що я можу дати Максимчикові?

– Якщо ти, Любаню, не проти, то я б із задоволенням стала хрещеною мамою твоєму синочку, – заявила Ореста.

Любаня погодилася, і наступного дня вони похрестили дитину.

…Ростик приїхав на початку літа, і Марусина не тямилася від щастя. Утім, за два тижні по тому хлопець заявив, що їде з батьком в Америку на виставку сільгосппродукції й техніки для аграріїв.

– Я не можу проґавити нагоди побувати в США, зрозумій мене, – утішав він Марусину. – Побачити іншу країну, інше життя – це ж так класно!

– Надовго їдеш? – ледь не плачучи, запитала дівчина.

– Десь на тиждень.

– Це