Світлана Талан - Сафарі на щастя

– Час мине швидко! Ось побачиш! Я повернуся, і ми знову будемо разом! – заспокоював він дівчину.

І знову Марусина ходила до Ірини Гнатівни, щоб посумувати з нею разом за «нашими чоловіками», як казала сусідка. Вони багато часу проводили разом за розмовами, і Марусині надзвичайно приємно було чути, як жінка її називає «моя люба невісточка». З далекої країни Ростик зателефонував Марусині лише один раз, пославшись на те, що дзвінки дорогі, але й тій довгоочікуваній розмові вона була несказанно рада.

Коли чоловіки повернулися, Марусина заспокоїлася, але ненадовго. Вона якраз була в сусідів, коли Ростик їй сказав, що батько купив квитки, і вони завтра їдуть усією родиною на відпочинок у Карпати. Дівчина навіть рота розтулила спитати: «А як же я?!», – але стрималася, мовчки проковтнула образу і почала збиратися додому.

– Я зателефоную перед від’їздом, – сказав Ростик дівчині, коли вона була вже біля дверей.

Він не провів, не запросив увечері на побачення. Погане відчуття холодком пробралося в душу дівчини, проповзло мурахами по спині. Вона ще взувалася в коридорі, коли почула обурений голос Ірини Гнатівни:

– Васю, як ти міг?! Чому не взяв квитки й на Марусину?

– Хто вона нам?

– Як хто? Ти ніби з неба звалився!

– Марусина – просто сусідка, то чому я маю за власний кошт її катати? Сплачувати за її відпочинок?

– Вона – дівчина нашого сина і майже наша невістка! – скрикнула жінка.

– Казав сліпий «побачимо», – це були останні слова чоловіка, які почула Марусина.

Немов ошпарена, вона вибігла з будинку, поквапилася додому. Образа стискала горло так, що важко було дихати. Дівчина чекала вечора. Хотілося почути заспокійливі слова коханого, щоб забути випадково підслухану розмову, але він не прийшов. Ростик зателефонував пізно ввечері і сказав, що стомився від зборів, а завтра вставати о четвертій ранку.

– Ти не переймайся, я буду дзвонити, – пообіцяв він.

Ростик телефонував Марусині раз на кілька днів, але в її душі лишилась образа. Дівчина втішала себе лише тим, що відпочинок закінчиться, і вони знову будуть разом.

«Я не маю права тримати образу, бо вона зжере мене зсередини», – щоразу повторювала собі, але не відпускало, боліло.

Та зустрітися того літа їм так і не вдалося. Ростик з батьками не одразу повернувся в село, сказав, що вони затримаються в Києві на тиждень.

– Мама хоче побачити столицю, – пояснив хлопець.

За тиждень зателефонував дівчині і сказав, що не зможе цього літа потрапити в село.

– Я влаштувався на роботу, – сказав він, – не міжнародні авіалінії, як я мрію, але для початку непогано. Потрібно напрацювати години нальоту – це для початку.

– Я можу приїхати до тебе, – сказала йому Марусина. – Ти мені потрібний, як повітря.

– Розумію, але й ти зрозумій мене. Спочатку потрібно десь облаштуватися, а потім рейс за рейсом. У мене просто не буде вільного часу!

– Для мене в тебе не знайдеться вільної годинки? – тремтячим голосом запитала Марусина.

– Не будь дитиною, Марусинко! Я все роблю не лише для себе – для нас обох! – сказав він, але ті слова не втішили дівчини.

– Любаню, моя ти хороша! Він мені телефонує все рідше, – бідкалася Марусина подрузі. – Я без нього не просто жити – дихати не можу! З телефоном не розлучаюся ні на мить! Почую його голос – і ладна злетіти до небес! Невже він цього не відчуває?!

– Марусинко, Ростик тобі сказав, що багато працює? Напевно, у нього й справді мало вільного часу, а ти собі навигадуєш казна-що! – намагалася її втішити Любаня.

– Скільки разів пропонувала приїхати до нього в Київ, але завжди чую відмову. Може, у нього є вже інша дівчина?

Любані хотілося сказати правду, що все може бути, бо на таких красенів, як Ростик, дівчата ласі, але в очах подруги було стільки відчаю й водночас надії почути слова втіхи, що не змогла і сказала інше:

– Якби хтось у нього був, то навіщо б Ростик тобі телефонував? До того ж, Ірина Гнатівна знала б про це і тебе, як майбутню невістку, на чайок не запрошувала б. Згодна?

– Так, – зітхнула Марусина й запитала, чи не дзвонила їй Ореста.

– Хрещена Максимка пообіцяла нам до Різдва надіслати подаруночок з Данії! – похвалилася жінка. – Здається, вона там непогану роботу знайшла, та й житло є.

– А мені не телефонує! – з образою мовила Марусина. – Сестра називається!

– Ти ж знаєш, що дзвінки не безкоштовні, а мені зателефонувала, щоб сповістити про посилку. Чи ти ще й мене до Орести ревнуєш? – засміялася Любаня. – Слухай, що я нещодавно чула! – сказала вона, стишивши голос. – Наші сусіди так сварилися, так лаялися! Цілу ніч не замовкали!

– Ірина Гнатівна та Василь Петрович?! – здивувалася Марусина. – Мені здавалося, що вони непогано живуть.

– Хіба ти не чула, що люди про Феодала кажуть?

– Що має коханку? Мало що патякають, а ось Ірина Гнатівна мені завжди розповідає про їхнє кохання.

– Отож якраз через коханку Василя Петровича і зчинилася сварка, – повідомила Любаня. – Максимко тієї ночі вередував і не спав до середини ночі, тож я поклала його у візочок і вийшла у двір, де й чула всю їхню сварку. Жінка звинувачувала його, що він гультяй, а чоловік кричав, щоб менше збирала чутки.

– І правильно сказав. Якби це була правда, то мені б Ірина Гнатівна вже розповіла, – сказала на те Марусина і знову повернулася до розмови про коханого. – Ростик почав займатися з репетитором англійської мови, і я записалася на курси англійської. Не хочу відставати від нього, ми маємо бути на одному рівні, хоча часу вільного залишилося обмаль. До речі, мені запропонували взяти участь у студентському конкурсі краси, але я відмовилася.

– Чому?! – здивувалася Любаня. – Ти така красива!

– Бо не вважаю себе достатньо гарною, та й ноги у мене не від вух виросли, – пояснила дівчина.

– Ну, не сто вісімдесят «се-ме», але все одно ти ж не курдупель, – усміхнулася подруга. – Це я маленька й худенька!

– Мій зріст навіть до 170-ти не дотягує, то нащо я буду виходити на сцену й соромитися?

– А я б на твоєму місці спробувала! І Ростик пишався б такою нареченою!

– Він має сприймати мене такою, яка я є, – сказала Марусина і поцікавилася, чи не влаштувався її Толик на роботу.

– Та ще ні, але обов’язково знайде! Він мені пообіцяв більше не пиячити з почарківцями і наступного місця їхати в місто шукати роботу!

– Ти все ще йому віриш? – Марусина сумно посміхнулася.

– Якщо люди кохають, то мають повністю довіряти одне одному, – промовила Любаня вже не так весело.

Повною несподіванкою для Марусини став приїзд Ростика напередодні Нового року. Вона нічого не знала й випадково зустріла його в селі, коли приїхала на вихідні.

– Ростику! – кинулася до нього,