В. М. Білоконьов - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

КК засудженому призначив ще і додаткове покарання у виді конфіскації майна. Судова колегія у порядку ст. 395 КПК виключила з вироку додаткове покарання у виді конфіскації майна, призначеного йому на підставі ч. 4 ст. 70 КК[71].

Таким чином, визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів, відповідальність за які передбачена різними статтями (частинами статей) КК, суд повинен призначити додаткове покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно визначити його за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК. Призначення додаткового покарання, як і основного, лише за сукупністю злочинів є неприпустимим (п. 16 постанови Пленуму)[72].

2. Із правила про необхідність попереднього призначення додаткового покарання хоча б за один із окремих злочинів випливає і обов’язковість додержання судом наступної вимоги: якщо додаткові покарання призначаються за окремі злочини, вони не можуть не входити до тієї міри покарання, яка остаточно визначена за сукупністю злочинів[73].

Приклад: Вироком місцевого суду від 25.05.2006 р. М. був засуджений за ч. 3 ст. 187 КК на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю, за ч. 3 ст. 186 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК Т. було визначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі. Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначення покарання за правилами ст. 70 КК і постановив свій вирок, яким на підставі ст. 70 КК визначив М. остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю[74].

3. Якщо відповідно до ч. 4 ст. 52 КК декілька додаткових покарань призначаються судом тільки за один із злочинів, що утворюють сукупність, то ні поглиненню, ні складанню між собою ці додаткові покарання не підлягають, і на підставі ч. 3 ст. 70 КК всі вони лише приєднуються (без попереднього їх поглинення чи складання між собою) на додаток до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів. У таких випадках усі додаткові покарання застосовуються до засудженого одночасно і кожне з них виконується самостійно. Наприклад, якщо за ч. 3 ст. 368 КК призначається позбавлення волі з конфіскацією майна і позбавленням особи права обіймати певні посади, а за ч. 2 ст. 375 КК — тільки позбавлення волі, то, визначаючи остаточну міру покарання за сукупністю злочинів, суд повинен приєднати до основного покарання обидва види зазначених додаткових покарань, яких було попередньо призначено лише за один зі злочинів[75].

4. Якщо за декілька окремих злочинів, нарівні з основними, призначається і декілька видів додаткових покарань, то передбачені статтями 70 і 72 КК принципи поглинення, часткового або повного складання чи одночасного застосування використовується судом, окремо щодо основних і щодо додаткових покарань. Суд не має права ні поглинати основним покаранням додаткове, ні складати основні і додаткові покарання між собою[76].

В судовій практиці неодноразово виникало питання про те, чи можливе поглинання додаткового покарання, яке призначене разом з менш суворим основним покаранням за однією статтею КК більш суворим основним покаранням, призначеним по іншій статті КК? Слід визнати, що це питання вирішується судами неоднозначно.

Приклад перший: Верховний Суд України змінив вирок суду, який при призначенні покарання Д. за сукупністю злочинів застосував принцип поглинання менш суворого покарання більш суровим, призначив винному і додаткове покарання у виді конфіскації майна яке було призначене тому разом з менш суворим основним покаранням, відзначив, що оскільки суд застосував при призначенні остаточного покарання принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, то підлягало поглинанню й призначене засудженому додаткове покарання у виді конфіскації майна[77].

В.І. Тютюгін, аналізуючи це рішення, відзначив, що воно суперечить приписам закону з таких підстав.

По-перше, одразу виникає питання, для чого і наскільки доцільно суду призначати додаткове покарання за окремий злочин, якщо при визначенні остаточного покарання за сукупністю воно все рівно буде поглинуто основним?

По-друге, хоча призначені за окремі злочини основні та додаткові покарання і складають собою, так би мовити, «загальну міру покарання» за кожний з цих злочинів, проте не втрачають від цього значення самостійних, окремих видів покарань, які займають відповідне місце у законодавчому їх переліку (ст. 51 КК), виконують свої, тільки їм належні функції, і мають певні особливості за підставами, порядком та наслідками їх застосування (ч. 2 ст. 52 КК). «Основне і додаткове покарання, як справедливо зазначає В.Т. Маляренко, це самостійні види покарань, і основне покарання не можуть поглинути додаткове»[78].

По-третє, припущення можливості поглинення основним покаранням додаткового не виключає, а навпаки, як би припускає тим самим і протилежне рішення — можливість поглинення додатковим покаранням основного. Однак, абсурдність такого припущення є достатньо очевидною!

По-четверте, якщо припускати можливість поглинення основним покаранням додаткового, то, прямуючи такою логікою, не виключається, отже, і їх складання, бо закон не тільки встановлює принципи поглинення і складання покарань, а й наділяє суд правом вільного вибору цих принципів. Водночас уявити собі можливість складання між собою основних й додаткових видів покарань досить важко.

Нарешті, сам закон виключає можливість поглинення основним покаранням додаткового, бо у ч. 3 ст. 70 КК встановлює, що призначені за окремі злочини додаткові покарання лише