Зеді Сміт - Білі зуби

— Да, точно, — розплився в усмішці Раян. А далі Раян Топпс і її мати зареготали.

Чи може щось більшим чином позбавити любовну пригоду всього її шарму, ніж той випадок, коли коханець стає довіреною особою матері своєї коханки? Ночі ставали коротшими та темнішими, й Кларі було дедалі важче перестріти Раяна на вулиці перед шкільними воротами, де о третій тридцять після уроків вирував натовп однокашників; тоді посмутніла дівчина самотою пленталася додому і все лиш для того, щоби знову побачити, як її кохання тріскає на маминій кухні всі можливі лакоминки Бовденівського достатку: оселедці, відбивні, курча з рисом та горошком, коржики з цинамоном та кокосове морозиво.

Втім, жваві розмови, котрі Клара чула з порогу, повертаючи ключ у дверях, завжди припинялися, як тільки вона наближалася до кухні. Ніби спіймані на гарячому діти, її мати і Раян одразу ж примовкали, їм ставало незручно, а далі Раян, як правило, вибачався, вставав і йшов геть. А ще вони по-іншому стали на Клару дивитися: з батьківською симпатією, поблажливо; та не лише це — вони почали обговорювати її одяг, бо ж він тепер був більш по-молодіжному яскравий; а Раян — що трапилося з Раяном? — він перестав носити сорочки-поло, уникав Клару в школі, він купив краватку.

Звісно ж, подібно до матері наркомана чи сусіда серійного убивці, Клара про все дізналася останньою. Раніше вона знала про Раяна все — часом більше, ніж він знав про себе сам, — вона була експертом раянознавства. Тепер їй залишалося хіба чути краєм вуха, як дівчатка з порядних ірландських родин перешіптуються, що ці двоє, Клара Бовден та Раян Топпс, більше не зустрічаються — точно, точно вже не зустрічаються, ні, тепер уже більше ні.

Якби Клара зрозуміла, що відбувається, то майже напевне заборонила б собі в це повірити. Якось вона застала Раяна за кухонним столом, на якому були розкладені листівки Свідків, проте Гортенз швиденько схопила їх і сховала у велику кишеню свого фартуха — Клара змусила себе забути про цей випадок. Пізніше того ж місяця, коли вона переконала вічно скорботного Раяна піти відділяти овець від козлищ, Клар, овець від козлищ. Це з Матфея. І я думаю, шо ти якраз вівця, нє?

— Дай мені шось тобі сказати, — почала Клара, йдучи і вмощуючись на задньому сидінні скутера, — я кузлище, я саме натуральне кузлище, і мені подобається бути кузлищем. Я хочу бути кузлищем. І я ліпше скунаю під дущем із сірки з муїми друзями, ніж сидітиму і нудитимусь на небі з Даркусом, мойою мамою і тубою.

— Клар, краще б ти цього не казала, — відповів зі священним тремтінням у голосі Раян і одяг свого шолома. — Я справді би хотів, шоб ти цього не казала. Раді твого спасіння. Він може нас чути зараз.

— Всьо, я стумилася тебе слухати. Вези мене дудому.

— Але це правда! Він може чути нас, — кричав Раян, обертаючись і силячись перекричати шум вихлопної труби, коли вони з’їжджали вниз із пагорба, — Він може все бачити! Він дивиться на нас!

— Краще дивись, куда їдеш, — вигукнула у відповідь Клара, коли вони мало не налетіли на групу євреїв-хасидів, котрі змушені були тікати від них врізнобіч, — за дурогою дивися!

— Тіки деякі спасуться — вот, як там сказано, — тіки деякі. А всі оці, всі вони — всі дістануть, шо їм належиться, шо вже дуже близько, і тільки деякі…

Проте якраз на середині блискучого біблійного розважання Раяна Топпса його колишній ідол — мопед «Веспа Джі Ес» — з розгону хряснув об чотиристарічний дуб. Природа восторжествувала над пихою технічного прогресу. Дерево вижило, мопед загинув; Раян полетів у один бік, а Клара — в інший.

Принципи християнства майже тотожні «закону бутерброда» (відомого також як «закон Мерфі»): все, що зі мною трапляється, — трапляється мені в науку. Скажімо, якщо випустити бутерброд і він полетить маслом долу, ця випадкова подія мусить бути розцінена як доказ панування у світі злої долі: бутерброд падає не просто так — він має довести тобі, містере Невдахо, що всесвітом керує нещасливий трафунок. Ні, він не має нічого спільного з випадковістю. Бутерброд ніколи не може впасти маслом вгору, тому що «закон бутерброда» не дасть такому шансу відбутися. Тобто отой «закон бутерброда» трапляється у твоєму житті, щоби довести правдивість самого «закону бутерброда». Тим часом, на відміну від сили тяжіння, цей закон не справджується за будь-яких обставин. Щойно бутерброд приземлиться на правильний бік, про «закон бутерброда» вже ніхто не згадує. Отож оскільки Клара вдарилася і вибила собі зуби, а Раян піднявся із землі без жодної подряпини, то йому одразу ж стало ясно, чому так: бо його, Раяна, Господь зарахував до спасенних, а Клару — до неспасенних. І зовсім не тому, що на ньому був шолом, а на ній — ні. А що якби трапилося навпаки? Що якби гравітація захотіла забрати собі в жертву саме Раянові зуби і це вони б котилися вниз із пагорба Праймровз маленькими кульками білої емалі?.. Можна закластися, що Господь у ту ж хвилину просто зник би з Раянового мозку.

Як і можна було б припустити, Раяну інші знаки були й не потрібні. Напередодні нового року він сидів у вітальні Бовденів разом з Гортенз у колі свічок і пристрасно молився за Кларину душу, поки Даркус тихо пісяв у свою баночку і дивився «Гру поколінь» по першому каналу Бі-бі-сі. Тим часом Клара одягнула жовті штани кльош і червоний топ і пішла на вечірку. Це вона придумала тему святкування, намалювала постер і допомагала причепити його на вікно будинку; танцювала і курила з усіма і без зайвої скромності почувалася королевою сквоту. Проте коли північ невідворотно настала і минула без жодних там апокаліптичних вершників, Клара зненацька відчула дивний наплив меланхолії. Бо втрачати віру — це все одно, що випарювати сіль з морської води: щось набуваєш, але щось і втрачаєш. І хоча друзі — Мерлін, Ван Ші і т. д. — поплескували її по