Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Езотерика » Прекрасна одержимість 📚 - Українською

Ллойд К. Дуґлас - Прекрасна одержимість

305
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Прекрасна одержимість" автора Ллойд К. Дуґлас. Жанр книги: Езотерика / Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 13 14 15 ... 91
Перейти на сторінку:
ти її не маєш; а тому ми не будемо про це говорити далі… Чи принести тобі щось, перш ніж я піду?

– Боббі заперечливо підніс руку, і їхні пальці переплелися.

– Здається, що тепер я знаю, на що ви натякаєте. Але це таки неможливо, як ви кажете, і не тільки неможливо. Це смішно! Доктор Гадсон здобув славу! Ніхто і ніколи не зможе замінити його!.. О, пробачте, місіс Ешфорд, не треба! Я не мав на увазі нічого злого, повірте!

Очі Ненсі раптово стислися, неначе здригаючись від гострого болю, і її сива голова схилилася дедалі нижче, сповнена відчаю, який дивно суперечив її агресивній особистості. Він по-хлопчачому незграбно спробував погладити її волосся, пробурмотівши ще раз, що йому шкода.

– Усе гаразд, хлопче, – промовила вона хрипко, стежачи за ним втомленими очима, зненацька постарівши. – Тобі не слід хвилюватися про мене! Я витерплю! Моя невелика проблема видається надто малою, порівняно з твоєю.

Вона устала, поплескала його по руці й усміхнулася.

Боббі піднісся на одному лікті.

– Ви маєте характер, місіс Ешфорд!

– Дякую!.. Ти любиш сильних людей, чи не так? І я також. Я волію буди сильною, ніж мати мільйонні статки!.. І я сподіваюся, що характер в тебе також твердий, чи не так, Боббі?

Він відпочив на подушці і розглядав стелю.

– А ваша пропозиція – те, про що ви говорили, – це свого роду проба сили, чи не так?

– Цілком!

– На роки і роки!

– На життя! … Кінця цій війні не буде!

Вона простягла руку, як чоловік чоловікові.

– Мені вже треба йти… Певен, що більше не сердишся на мене?

Він похитав головою, міцно заплющивши очі, і потис їй руку. Емоційне напруження минулої півгодини скористалося з його фізичної слабкости. Гарячі сльози сочилися крізь повіки і стікали по скронях.

Ненсі забрала руку, тихо постояла хвилину, дивлячись на нього, міцно притисши кісточки пальців до губ; тоді обернулася і тихо зачинила за собою двері.

ІІІ

Ти кажеш, що він инший, – зацікавлено випитувала Джойс.

– Що ти маєш на увазі – инший? Мабуть, тверезий?

Мастерсон пирхнув.

– Не прикидайся дурнем! – буркнула вона. – Ти дуже добре знаєш, що я маю на увазі.

Він поклав свою порожню склянку на срібну тацю на столі, зручно влігся на подушках садової гойдалки і так відверто роздивлявся струнку поставу дівчини у плетеному кріслі, що вона, збентежившись, пересіла.

– Так, – відповів він, неохоче повертаючись до її запитання, – він або цілком тверезий, або не зовсім. Відлюдькуватий… понурий… нипає ночами, наче Гамлет… думає, начебто люди мають кривду, тому що його врятували від утоплення.

– Як безглуздо! Він це сам тобі сказав?

– Майже.

Вона погортала сторінки роману, що лежав на колінах, і спохмурніла.

– Ну, і що він пропонує? … Дутися?

Юний Мастерсон показав, повільно похитавши головою з напівзаплющеними очима, що проблема надто неосяжна для нього, і замріяно постукував кінцем свіжої цигарки по ручці гойдалки.

– Ти сама переконаєшся, що Боббі неймовірно змінився після тієї пригоди. Я сам не можу до кінця зрозуміти його. Учора, зустрівши його у Виндимері, я сподівався, що в нього кращий настрій. Тепер він майже одужав; гуляє місциною вже багато днів. Але видається вкрай заклопотаним. Я запропонував, що невеликий коктейль у товаристві приятеля міг би піднести його дух, але він відказав: "Ти знаєш, де що лежить. Пригощайся". Коктейлю вийшло стільки, що вистачило б на обох, але він його навіть не торкнувся; і коли я посміявся над ним, він відповів, неначе з того світу, що "в нього инше на думці".

– Очевидно, до цього иншого не домішують джину, – зауважив я, і він загадково кивнув.

– Щось на взір того, – сказав він мені. Ти знаєш, як мало може розповісти його лице, незворушне, як у гравця в покер, коли він вирішує відгородити себе муром.

– Отже, ти наважився сказати йому?

– Ні, я тільки поглузував з нього трохи, але він сприйняв це дуже добре. Просто сів – і позував для "Мислителя".

– Що це за велика ідея? – спитав я. – Перекинувся до Енді Вольстеда?

– І що він відповів? – гукнула Джойс, коли мовчанка затяглася.

– Він відповів: "Чорт забирай, ні!" – і промимрив, глибоко в горлі, що перекинувся до Ненсі Ешфорд.

– А хто така Ненсі Ешфорд? – спитала вона гостро, роздратована тим, що її викрили.

– Ти мусіла б знати, – самовдоволено тішився він з її роздратування. – Вона завідувачка Брайтвудського шпиталю.

– О, ти маєш на увазі місіс Ешфорд. Ніколи не думала, що вона Ненсі. Вони, мабуть, досить добре познайомилися. А вона вже літня пані.

– Тим краще для тебе, чи не так?

Вона зустріла його жарт гримасою.

– Томмі, ти надто багато часу витрачаєш на вигадування всіляких історій. Це шкодить твоєму глузду.

1 ... 13 14 15 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прекрасна одержимість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прекрасна одержимість"