Сергій Холоденко - Щоб ніхто не здогадався

Лімпійці, які пробігали поруч, навіть не дивилися вбік плачущої Іолли й Інбара, що лежав непритомний. Кожен з них хотів першим зійти на Скелю Переможців, тому чужі проблеми його не стосувалися…

Йору теж довелося не солодко. Спуститися з величезної гірки по багнюці й утриматися на ногах — це було б просто фантастикою. До того ж, незнайомці, виявившись свіжіше за лімпійця, наздогнали його в середині підступного спуску. Між ними зав’язалася бійка. Йор як міг ухилявся від ударів і звільнявся від захоплень, намагаючись наносити відповідні удари. І коли йому здалося, що він здобуває перемогу, здоровань, який з’явився раптово, налетів на Йора і перекинув його, удавлюючи хлопця в бруд усією своєю масою…

Загалом, коли Йор отямився (до тями його приводила Іолла, Інбар стояв хитаючись поруч) і зі своїми товаришами спустився з брудної гори, трибуни вже тріумфували: деякі учасники вже починали підйом на скелю.

— Ми не встигнемо… — протягнув Інбар, коли вони підійшли до воронки і побачили те, що відбувається. — Давайте присядемо, відпочинемо.

Це були неприємні слова для Йора, але в голові його гуло, його хитало, і хлопець без заперечень опустився на каміння.

— Це ж проти правил! — обурено вимовила Іолла, сідаючи поруч. — Можна скаржитися в Організацію!

Інбар тільки гірко посміхнувся. Йор ніяк не відреагував на заклик дівчини. Йому було занадто важко. Крізь завісу дивився він на навколишній світ і на Скелю Переможців. Але себе на вершині не бачив.

— Це мої останні Ігри, — тихо проговорив Інбар.

— Ой! — раптом скрикнула Іолла і швидко змахнула рукою, начебто обпеклася об щось.

Чоловіки здивовано подивилися на неї.

Іолла ж широко розкритими очима дивилася на них, нічого не розуміючи.

— Сили Небесні! — благоговійно вимовила вона і щось дістала з внутрішньої нагрудної кишені.

— Дивіться, — мовила вона і розтисла долоню.

— Райдужний пелюсток! — здивовано проговорив Інбар, — звідки це в тебе?

— Від батька подарунок. Тільки він чомусь гарячим став і різнобарвним.

— Це ж природний прискорювач, дитинко. Поблизу цієї воронки його ніякий прилад не візьме.

— Стій! — вигукнув Йор. — Іолло, а ім’я твого батька не Еннір?

— Еннір.

Чоловіки переглянулись.

— І ти мовчала?! — одноголосно промовили вони. — Донька переможця Других Ігор, що зробив стрибок у Веселку!

Іолла тільки посміхнулася у відповідь.

— Дивіться, як він переливається кольорами, — вимовила дівчина.

— Отже, прийшов його час… — задумливо сказав Інбар. — Невже сьогодні з’явиться лімпійська Веселка?!

— І ми можемо зробити Стрибок? — здивувався Йор.

— Таке кілька разів було, — сказав Інбар. — Пелюсток — це частина тієї рослини, яка з’являється разом з Веселкою і зникає разом з нею. Добути його практично неможливо…

— Так що ж тепер? — оживився Йор.

— Тепер тільки чекати… — сказав Інбар; обводячи поглядом гігантську воронку.

— Він мені долоні пропалить! — сказала Іолла й обережно поклала коштовність на землю.

— Начебто пульсує… — зазначив Йор.

— Дихає… — уточнила Іолла.

— Дітки, щось спекотно стає, — проговорив Інбар, — і земля нагрівається. Давайте відійдемо вбік.

Учасники так і зробили. А далі… далі почало діятися велике диво.

Земля за трибунами, по краям воронки, на мить начебто спалахнула, а потім у небі високо над скелею з’явилася невелика райдужна куля. У той же час із двох протилежних точок, розташованих по краях воронки, вирвалося два снопи різнобарвного світла. Вони, спрямувавши по дузі вгору, зімкнулися на вершині Скелі Переможців. Це була справжня лімпійська Веселка. Але на цьому природна вистава не закінчилася. Через секунду райдужна куля опустилася в центральну частину веселки, злившись з нею. У той же момент із цього центра вирвалися в різні боки снопи різнобарвного кольору. Вони опустилися по дузі вниз, на краї воронки, утворивши таким чином кілька веселок. Через мить вони злилися і над лійкою вже сяяв і переливався гігантський райдужний купол. Глядачі після побожного мовчання, просто заревіли. Такого видовища ще ніхто ніколи не бачив. Публіка зайшлася від захоплення.

Прийшли до тями і наші герої.

— Уже час! — не знаючи чому, раптом вигукнув Йор і, підібравши просто-таки палаючий пелюсток, кинувся до краю воронки, тягнучи за собою і своїх друзів.

— Він відчув, значить йому дано, — тихенько сказала Іолла Інбару. — Батько говорив мені, що Лімпа благоволить до новачків.

Тим часом вони підійшли до краю різнобарвного купола і Йор, піднявши вгору руку, занурив її у веселкове сяйво.

— Тримайтеся за мене! — упевнено сказав він своїм друзям. Ті схопилися за нього. «У Веселку… Стрибок!» — немов заклинання, промовив про себе Йор, і всі разом вони… злетіли.

Це було чудово! Різнобарвні відблиски огорнули їх, у серце вселилася радість. Але це було недовго. Через мить лімпійці стояли на вершині Скелі Переможців. Згодом різнобарвний купол став поступово зникати, а потім і зовсім розчинився в повітрі.

Пройшло ще з півхвилини, перш ніж спрацювали датчики, встановлені на вершині. У небо відразу зметнулася сигнальна ракета. Завмерши на мить у повітрі, вона щосили жахнула і розлетілася в різні боки могутнім рубіновим салютом — Десяті Лімпійські Ігри завершилися. Переможці стояли на скелі. Така їхня