Сергій Холоденко - Щоб ніхто не здогадався

дно воронки по серпантиноподібній дорозі, що витками бігла донизу, а потім по такій же дорозі піднятися на вершину скелі. Перший, хто туди потрапить, і стане переможцем. Скелю так і назвали — Скеля Переможців. До того ж, як іноді бувало, саме в цей момент, незрозуміло з яких причин, спалахувала і перекидалася через воронку справжня веселка. Це було яскраве барвисте видовище. Ще б пак, крім Лімпи, природні веселки вже ніде не з’являлися… Але таке сталося тільки на двох Іграх — Других і Четвертих… Усе це могли спостерігати численні глядачі, для яких були вибудовані трибуни. Вони високим півколом у кілька десятків рядів облямовували воронку.

Отже, всі учасники завмерли в чеканні стартового сигналу.

Йор, Інбар та Іолла також з нетерпінням чекали цього моменту, щоправда, в різних місцях. Учасників на стартовій лінії вишикували рядами, по першості їхнього приходу в Еїгар. Тому Йор займав місце в першому, а Інбар з Іоллою — у восьмому. Усього ж було десять рядів. Загальна кількість учасників становила близько шестисот чоловік…

Йор, внутрішньо зібравшись, приготувався до ривка. Він не бачив і не чув, як далеко від нього про щось схвильовано переговорюються його друзі.

— Це точно він, — тихенько говорила Іолла, — я його впізнала.

— Це погано, — процідив Інбар, — раз ти бачила Флечмена, то немає сумнівів, що його хлопці десь тут. На нас вони навряд чи дивляться. Швидше за все, спробують затримати Йора.

— Що ж робити?

— Спробуємо наблизитися до Йора, утрьох буде легше, якщо що.

— Але як ми зможемо наздогнати його?

— Після сигналу всі рвонуться вперед. Ми теж це зробимо, але будемо намагатися зміщуватися праворуч. Я буду не я, якщо через сотню кроків не почнеться метушня попереду. Нас просто зімнуть. А з правого боку буде невелика довга височина. По ній ми і повинні пробігти і встигнути до першої межі.

— А Йора не схоплять за перші півтори милі?

— Я думаю, ні. До того ж, я розповів йому про висотку. Аі Нір…

Інбар не встиг доказати, як у повітрі шандарахнула сигнальна ракета.

— Уперед! — видихнув Інбар, і вони разом із усіма зірвалися з місця.

Кроків через п’ятдесят (навіть раніше, ніж пророкував Інбар) попереду почалася тиснява, що перетворилася потім і в звалище. Йора цей жах не зачепив, тому що він зробив стрімкий і тривалий ривок. А його друзі, завбачливо залишившись позаду, обігнули натовп і, вибравшись на невелику височину, припустили по ній, що є сили.

План Інбара спрацював, і вони встигли перетнути перший фініш до закриття цієї межі. До того ж, між ними і Йором скоротилася відстань. Ніби відчувши своїх друзів, хлопець обернувся.

— Жми, щосили! — почув він вигук Інбара. — Ми за тобою!

— Бережися, тут Флечмен! — прокричала йому Іолла.

Йор не роздумуючи додав ходу, намагаючись водночас не захоплюватися швидкістю: треба було грамотно розподілити сили…

Наступні півтори милі наші герої подолали спокійно. Інбар та Іолла не відставали від Йора, а навіть наблизилися до нього. Тепер їх розділяло не більше п’ятдесяти кроків. Останні півтори милі перед УНЛО були найтяжчими, як-не-як бігти довелося по багнюці. Вона тут ніколи не висихала. Майже всі учасники, що проскочили другу межу, зняли своє взуття. Так було легше пересуватися. Учасники тут просто не могли бігти, адже ноги лімпійців іноді грузли по коліна в прохолодному місиві.

— А ти, молодець, витривала, — на ходу промовив Інбар.

Дівчина справді не відставала від нього.

— Рік назад я виграла Головний приз Трьох міст… — відповіла Іолла, але не доказавши, смикнула Інбара за рукав. — Дивися!

— Вони мені відразу не сподобалися, — пробурчав Інбар, глянувши вперед. Два хлопці, що бігли по різні боки від Йора, стали, начебто за наказом, зненацька наближатися до нього.

— Це точно флечменська компанія, — сказав Інбар, — нам потрібно додати ходу, дитинко.

І вони, зібравши всі сили, почали відчайдушний ривок.

Незнайомці ж продовжували підходити до Йора. До третьої межі і до виходу на воронку залишалось не більше милі.

— Не встигаємо, дитинко, — процідив крізь зуби Інбар, — не встигаємо.

— Йоре! — закричала спересердя Іолла. Той озирнувся.

— Небезпека, обернись!

На мить хлопець зупинився й обернувся. Незнайомці ж просто кинулися до нього. Йор, оцінивши ситуацію, рвонувся вперед.

— Не зважай, хлопче! — прогорланив Інбар. — Рви вперед!

Один з переслідувачів, повернувшись до Інбара, погрозив йому кулаком. Сивий лімпієць тільки сплюнув у відповідь.

— Він не встигне до воронки відірватись від них, — крізь сльози промовила Іолла. — Інбарчику… — заревіла дівчина, — вони з новими силами, а він стомлений.

— Не хотів би я цього, — вимовив той, — зараз буде спуск, якщо Йор не втримається, а в цьому місиві так може статися, вони можуть перешкодити. Давай, дитинко, ще трохи…

Договорити Інбар не встиг. Здоровенний учасник, що пробігав повз них, з вимазаним брудом обличчям ні з того ні з сього відважив важкезний удар йому в голову. Інбар не втримався на ногах і впав у бруд. Здоровань ще пару разів штовхнув Інбара, а потім хльоснув і Іоллу, що вчепилась у його куртку, по обличчю. Іолла звалилася поруч з Інбаром, а незнайомець побіг далі, до спуску. Через пару секунд дівчина піднялася на коліна і, витираючи сльози і кров зі свого обличчя, почала приводити до