Марія Козіренко - Жуйка

— Ми надзвичайно стурбовані.

— Ми висловлюємо крайнє занепокоєння.

— Ми маємо вжити рішучих заходів.

— Ми вкрай стурбовані.

— 1.

— 3000.

— 45 800.

— 3 778 809...

— Кількість зниклих невпинно росте.

Марц два дні почував себе, наче кіт у новій квартирі. Він сидів у кутку кімнати біля вікна й дивився вниз на вулицю. Першого дня йшов дощ, і дивитися було приємніше, бо нічого не було видно. На другий день Марц вирішив, що це безглуздо: сидіти й думати про божевільного діда, який каже, що майже загробив світ, і про його, Марцеве, супергеройське призначення з цього приводу. Тягло на посередній голлівудський фільм.

Марц дістав із холодильника готові млинці з малиновим джемом, шматок смаженої курки, два огірки, з’їв усе швидко, не розігріваючи і в неправильній послідовності, й вирішив, що готовий — принаймні ще раз сходити в гості до Ахрона й послухати, що він розказуватиме далі.

— Доброго дня.

— Доброго, юначе! Радий, радий вас бачити... Заходьте.

Марц знов опинився в тому самому кріслі, де сидів два дні тому. В кімнаті, здавалося, нічого не змінилося, втім, помітити якісь незначні переміни серед такої кількості речей було би важко.

— Даруйте, Ахроне, але я одразу скажу, що мені все це здається якимось безглуздям. Музичні інструменти, порятунок людства... Я навіть не можу пояснити, навіщо прийшов до вас.

— Ви прийшли за мрією, Марце. Не інакше. До речі, я нічого не казав про порятунок людства. Мені було б приємно, якби ви врятували свою мрію, хоча б це... У мене вже дещо є для вас, — Ахрон взяв зі столу кілька згорнутих у трубки аркушів і простягнув своєму гостю: — Подивіться! Це креслення. Ви коли-небудь бачили креслення?

— Чесно кажучи, ні. Ну, можливо... Я щось таке бачив... У фільмах, мабуть. Утім, я давно не дивився фільмів, — Марц почувався ніяково, ніби він — школяр-двієчник, який має відповідати невивчений урок перед академіком.

— Шкода. Хоча цілком логічно, — господар квартири стишив голос: — Старий йолоп. Ще б динозаврячу кістку показав... — Ахрон потер лоба й глибоко зітхнув.

— І що з ними робити?

— Подивіться. Може, якесь із них надихне вас. Забирайте й трохи поживіть із ними. А потім приходьте.

— Авжеж...

Кілька днів після останньої розмови з Ахроном Марц намагався думати в потрібному напрямку, але нічого з цього не виходило. Він прокидався пізно, з важкою головою і, лежачи на ліжку, роздивлявся креслення, які висіли на стелі. Потім перевертався на бік і дивився на креслення, які висіли на стіні. Потім сповзав на край ліжка й втуплювався в листки із лініями й цифрами, які лежали на підлозі. Щось їв. Нікуди не виходив.

Минув місяць. Марц чекав, що ось-ось, може, вже сьогодні до нього має заявитися хтось із відділу Мистецьких стандартів. Марц не з’являвся біля «Снів юності» вже достатню кількість днів, щоб йому вгатили якийсь штраф або вигнали з роботи. Проте ніхто не приходив, поштова скринька залишалась порожньою — жодних загрозливих повідомлень про те, що його звільнено, викинуто на смітник і звідти транзитом перепризначено рятівником світу.

Коли в холодильнику залишилось п’ять заморожених обідів, Марц почав непокоїтись. До куртки, у кишені якої вже місяць дрімав без діла ПГП, він не міг навіть доторкнутися. Йому було огидно й лячно водночас, ніби там лежала бомба, здатна вибухнути смердючим лайном.

Іноді він хотів тихенько вночі винести куртку на смітник — обережно тримаючи її за комір на витягнутій руці... Проте щоразу спиняв себе думкою, що на смітнику її хтось може знайти. І це здавалося ще огиднішим.

Сни були задушливі, складалися із тисяч тихих шепотінь або лякали його несподіваним серед тиші й темряви: «Геть! Геть із моєї пам’яті!»

Засинав рано, із відчуттям втраченого часу, прокидався пізно — із тим самим відчуттям.

Коли Новий рік наблизився впритул, Марц відчинив вікно, щоб глянути, як сьогодні виглядає сіре місто людей, які готуються до свята. Одначе поки він дивився, місто почало вкриватися білими цятками й плямами. Перший сніг залітав з нахабним вітром до кімнати, і Марц вирішив нарешті вийти. Хоча б кудись. Адже можна одягти зимове пальто й не чіпати куртку з ПГП. Куди? Кудись. Він зачинив вікно, одягнувся й, зірвавши зі стіни улюблене креслення (скрипку, зображену на ньому, про себе називав «Люба»), вийшов до ліфта.

До зупинки, в десяти хвилинах від помешкання Джармо, їхати було з годину.

«Технічна»

«Наукова»

Сніг йшов у лобову з трамваєм, і Марц спосте-рігав, хто кого.

«Околична»