Антон Дмитрович Мухарський - Смерть малороса або ніч перед трійцею
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наприкінці свого монологу, вона підійшла майже впритул до Леся так, що він відчув її запах… Знаєте, оцей ні з чим незрівняний запах незайманого дівочого тіла, яке дихає парним молоком, фіалками, туманами, пелюстками троянд і ще чимось таким невловимим, що, певне, саме і зветься так: «аромат незайманого дівочого тіла». Ніздрі його затріпотіли: «Скільки ж тобі років, красуне, що ти хочеш «набухатися»? — проковтнувши півсклянки слини, що за якісь секунди накопичилися у роті, під'юджував її Лесь.
«У серпні буде чотирнадцять, я ж «ровєсніца Незалежності», — посміхнулася до нього Наталка, — народилася саме 24 серпня 1991 року, це якщо чесно… але то фігня, я вже від десяти років канкрєтно бухаю… ну не самогонку, понятно, а пиво, бо я самогонку нє люблю… Якось мені тато на весіллі у своєї куми налив, так я ледь не обригалася, фу, гадость редкая, а пиво заходить нормально, і всі знають, що я пиво п'ю, і мама і батько, тільки оно стара кляча. — Наталка кивнула у той бік, де на сусідній вулиці стояла бабина хата, — все нудить, що я так сбухаюся… А як тут збухаєшся, коли цілими днями тих корів пасеш, а як приходиш додому, то вже тільки й сил, що телевізор дивитися… Ви, кстаті, к Снєжанє Єгоровой как относітєсь? От мені вона подобається! Класна баба, а чоловік її колишній, отой знаєте рудий Мухарський, що з «Тайдом» по хатах бігає, то щось не дуже…
«Та знаю, і ту і того — дебіли гламурні… Вони в тому шоу бізнесі — всі підараси кончені!.. А пива, мала, у мене нема…»
«То давайте сходимо, купимо, бахнемо по пляшці…»
«Давай зробимо от як, — після нетривалої паузи рвучко запропонував Лесь, — ти лишайся тут вдома, подивись телевізор, або хочеш — пограй на комп'ютері… А я швиденько до магазину збігаю…»
«А у вас «Рапунцель» є?»
«Який рапунцель?» — не зрозумів Лесь.
«Ну, гра така, «Рапунцель»… там принцеса і їй треба там одяг міняти, з башти її визволяти, від злодіїв рятувати»…
«Ні, «Рапунцеля» у мене нема, у мене є стрілялки різні, літачки, стратегії… О! Хочеш я тобі на комп'ютері «Гаррі Поттера» поставлю. У мене є! Перша серія «Гаррі і філософський камінь».
«Ну давайте, ставте Поттера. Пиво мені беріть світле «Чернігівське», і цигарок «Мальборо лайт» прихопіть, про всяк випадок…»
До магазину, який знаходився за якихось метрів триста, так що заводити і виганяти з двору авто не було ніякої необхідності, Лесь летів як на крилах (банальний вислів, але кращого світова література ще не придумала).
«Та вона ж дитина! Ще зовсім дитина, що у «Рапунцель» мріє грати і Гаррі Поттера дивитися — спалахували у його голові блискавичні думки. — Та яка дитина? Груди щонайменше третього розміру, і задок такий, що у-у-у-у, аби втримати себе в руках!»
Узявши шість(!) пляшок світлого «Чернігівського» для Наталки, та три безалкогольних «Балтики» для себе, а ще «пачку «Мальборо лайт» і цукерок «Вечірній Київ» і пару шоколадок з горіхами, він складав то все у великий чорний пакет «Х'юго Босс», який йому видала продавщиця.
«Обережно, не розбийте!» — завбачливо попередила його, коли він, вкладаючи пляшки до пакету, сильно цокнув горлечком безалкогольної «Балтики» по пляшці «Чернігівського».
«Та уже как-то разберусь і без вас», — зневажливо проказав до неї Лесик.
«Ну, ну…» — якось недобре посміхнулася продавщиця і пішла углиб магазину.
Наталка, незважаючи на те, що у моніторі лептопа якраз крутилася сцена, як Гаррі обирає собі чарівну паличку, сиділа у фотелі неподалік, оголивши довершені свої колінка і, тримаючи підшивку газети «Бульвар», читала статтю про заміжжя Наталки Могилевської.
«Ну й борова собі знайшла! — прокоментувала фотографію співачки з нареченим. — А що це у вас «Бульвар» весь у плямах якихось жовтих? — вказуючи на обкінчані сторінки, з подивом запитала у Леся.
«А то таке, фігня якась, може клей якийсь, бо старий нещодавно шпалери у кімнаті підклеював… — ну не пояснювати ж дитині про лікувальний ефект прямого масажу передміхурової залози, чесне слово… — Тримай своє пиво! — відкоркувавши, протягнув їй пляшку, забираючи підшивку.
«Мерсі, — зовсім в дусі дівиць з благородного пансіону озвалася Наталка і, закинувши навзнак голівку, напівприкривши очі, приклала пляшку до вуст…
Того суботнього вечора напередодні Зелених свят вечірнє сонце, неухильно котячись за обрій, з усіх сил чіплялося за сосни і дуби мотовилівського лісу, аби підглянути хоч краєчком промінчика за тим, що відбувається у хаті старої Корженчихи, в якій тридцятип'ятирічний письменник-малорос, відверто зваблював неповнолітню ровесницю української незалежності Наталку Гордієнко.
Спершу він зваблював її пивом і розмовами про справжню суть Шевченка — старого збоченця, алкоголіка маразматика, посереднього художника та брехливого поета, а на сам кінець розказав історію про усіх чотирьох його наречених: і про п'ятнадцятирічну (майже така, як ти!) артистку Піунову, в яку він був закоханий, і про простих селянських баб Довгополенко і Полусмак і про стару діву Тарнавську. І тільки після другої пляшки пива, що її заковтнула за тими розмовами мала Наталка, наважився таємничим шепотом розповісти про те, як Великий Кобзар хворів на «пагану хворобу», яку підчепив у публічному домі… А коли за тими всіма, розповідями з напиранням на певні фізіологічні особливості чоловічого організму, вона випила і третю пляшку і взялася до четвертої, він і наважився торкнутися її оголених колінок… Вона, здається й нічого не помітила, сиділа собі слухала, а він тим часом, вмостившись біля неї у розлогому фотелі, і, майже посадивши її собі на коліна, гарячими вустами шепотів прямо у вухо: «А ще, уявляєш, він любив малювати себе голим… ій-бо, якийсь ексгібіціоніст цей Шевченко! Уявляєш, є у нього такий малюнок, де він зовсім голий, мов той Аполлон, в якомусь ідіотському капелюсі з палицею у руках іде берегом моря… А яйця собі намалював просто гігантські, майже до коліні» — на тих словах він узяв вільну від пляшки Наталчину руку і поклав собі у міжніжжя, де під адідасівськими спортивними шортами дибився його статевий член… Вже так якось сталося, що його губи сповзли від Наталчиного вуха до вуст і вони почали «зажиматися» і цілуватися, аж поки Лесь, дивно протяжливо замугикавши, не скінчив прямо у труси.
«Курити хочеться!» — важко дихаючи прошепотіла Наталка, коли дядько Лесь відвалився від неї на спинку фотеля, якось дивно сопучи, — Вам що, погано?»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть малороса або ніч перед трійцею», після закриття браузера.
