Антон Дмитрович Мухарський - Смерть малороса або ніч перед трійцею

«Ні, хочеться курити…»

«На от, тримай цигарки, які ти замовляла, а я зараз прийду… Можеш курити прямо тут, попіл стряхуй у порожні пляшки…»

Поки Наталка курила, Лесь нашвидкуруч, поміняв спортивні шорти на спортивні штани, і вже за пару хвилин знову вийшов на веранду з пляшкою вина у руках. Події розгорталися так, що і йому теж конче закортіло випити алкоголю… Адже дві порожні пляшки безалкогольної «Балтики» які він без задоволення вицмулив впродовж своїх «шевченківських лекцій», йшли в явному розрізі до тих подій, що відбувалися на веранді.

Сонце тим часом вже впало за небокрай, і над усім селом розлилися фіолетові сутінки. Завели своїх пісень статевозрілі цвіркуни, запурхали у шлюбному танку між деревами хуткі кажани, розриваючись від любовного шалу, в лісах закували зозулі, парувалися змії на болотах, жаби на ставу, парувалися комахи і жуки — уся навколишня біосфера була сповнена тією первісною, магічною еротикою, яка електризувала повітря бажанням зливатися у обіймах пристрасті.

«Я не буду вмикати світло, добре?» — запитав Лесь, відкорковуючи пляшку і спостерігаючи, як у напівтемряві, то спалахує, то знову гасне кінчик її цигарки.

«Еге ж, — озвалася вона, і в тому «еге ж» Лесь прочитав її згоду не тільки на темряву, а й на продовження того, що не було закінчено в розлогому фотелі.

Вони сиділи на веранді до півночі. За цей час Наталка допила своє пиво, а Лесь своє вино. Із палким захватом, гаряче і пристрасно розповідав він їй свої «малоросійські легенди» про те, як Богдан Хмельницький «просрав Україну», про те, як Єкатерина Друга насправді не погубила, а врятувала запорізьке козацтво, про маніяків-гайдамаків, що ґвалтували всіх панянок старших 12 років, та смаженими їли жидівських дітей, про царя Миколу Першого, що й побудував Київ. Паралельно із своїми «розповідями» він пестив молоде дівоче тіло і у якийсь момент встиг дістатися того самого заповітного місця, яке його вабило найбільше і де під паростями молодого винограду… Ну, ви розумієте! Але буквально за якусь долю секунди, Наталка ухопила його за руку і відвела її вбік: «Не треба туди лізти!» — наказала суворо і рішуче. І він продовжив у вже звичному ритмі розповідати їй потаємну історію України-Русі, думаючи тільки про одне, як би так зробити, щоб мала у нього відсмоктала.

Згодом, розповідаючи про п'яних нащадків повії-Роксолани, він дійшов до такого рівня сексуального напруження, що геть збожеволівши від чуттєвих бажань, узяв Наталчину руку, і запустивши її до себе у штани, почав дрочити набубнявілий статевий орган її рукою. Рукою розбещеної від «малоросійських оповідань», очманілої від «історичної правди» і геть бухої неповнолітньої дівчини.

Ще б мить і він би скінчив вдруге за сьогоднішній вечір, але з двору почувся страшний грюкіт.

«Наталко, Наталко, ти тут, зараза мала!? Давай, виходь швидко, я знаю, що ти тут, мені Катя сказала, що бачила тебе!!! Виходь швидко, бо зараз міліцію викличу!!!» — то Наталчина баба Люба грюкала у дерев'яні ворота своїм костуром.

Після слова «міліція» член у Леся миттю опав, а Наталка сіпнулася у фотелі, оправляючи розхристану сукню, і здивовано кліпаючи очима, мовби не розуміючи де вона і що з нею сталося.

«Сиди тихо! — наказав їй Лесь, — нікого нема вдома! Погрюкає і вгомониться… Піде вона — підеш і ти…»

Але стара не бажала вгомонитися. Ба більше, до неї приєдналися сусіди, що жили на протилежному боці вулиці, вже згадувані вище Василь Денисович і тьотя Катя.

«Та я ж кажу, вона там, бо я весь цей час, сиділа на веранді і дивилася, чи не виходила вона від того «письменника». Що вони там робили один Бог знає!» — це вже казала тьотя Катя.

«А я от зараз перелізу через паркан і подивимося, що вони там робили» — Василь Денисович зашарудів старим штахетником, примірюючись, як би так перебратися на інший бік загорожі.

«Я пішла…» — схопилася Наталка.

«Зажди, тримай пляшку… Скажемо, що пили безалкогольну «Балтику»… І от на тобі ще «Кобзар»… — Лесь прожогом кинувся у спальню і навпомацки знайшовши Шевченків фоліант, тицьнув його в Наталчині руки. — Ні, краще пляшку давай мені, а сама йди так!»

«Агов, бабо, що сталося? Чого ви так шумите… Ми з Лесем… як вас по-батькові? — спитала пошепки, озирнувшися ще на веранді.

«Олексійович».

«Ми з Лесем Олексійовичем Шевченка вивчали!»

«Я тобі дам і Шевченка і старого підараса Леся Олексійовича, що до малих дівчат пристає! Як завтра братам твоїм скажу, то вони твого «вчителя» на друзки порубають і ще живого в лісі закопають!»

«Ей, ей, тіхо, сєлянє! Чего ви вз'єрєпєнілісь! Всьо нормально! Ми с девушкой Шевченко чіталі…» — вийшовши на двір Лесь спробував вчинити опір, але коли він відчинив хвіртку і Наталкина баба побачила свою розхристану онучку, а ще й і відчула, як від неї тхне пивом і цигарками, то аж зайшлася у своїх прокляттях!

Коли ж Лесь спробував пояснити, що вони лише пили безалкогольну «Балтику», то баба Люба якось суворо дивлячись йому просто в очі страшно вигукнула:

«Щоб чорти її в сраку тобі запхали, ту «Балтику». Щоб ти здох під гнилим парканом! Пойняв ти, підарас городський!»

«Ну-ну, мамаша…»

«Чорт лисий тобі мамаша! Ще раз біля Наталки побачу — живим звідси не втечеш!»

Отак, сказала як відрізала і, ухопивши похнюплену малу за руку потягла її в бік своєї хати. Сусіди теж попхалися до себе.

Глава шоста

«Spirit of wild Ukraine»

Ще й досі ходять Плисецьким легенди і перекази, як тяжко і важко вмирала перед самою війною стара відьма Пилипиха, що жила у тому районі, де тепер нині в Плисецькому «Кінський хутір» та орендований став. На її місці зараз хата Любки Гордієнчихи стоїть, вона ж її онучка.

Кажуть люди, що перед самою її смертю знялася така буря, якої від сотворіння світу ніхто не пам'ятав. Старі вікові сосни у бору ламалися, як сірники, дуби стогнали, ледь утримуючись могутнім корінням у землі, та й їх багато полягло, не кажучи про садові дерева, яких після тої бурі «живих» лише пару десятків на все село і лишилося, а скільки вже дахів позривало та худоби побило, то й ліку нема. А то вже коли випускала дух, то раптом таке виття чи то вовче, чи то самого Люципера звідусіль почулося, що люди, які при смертному одрі стояли, так і попадали на підлогу, а в багатьох домах довкруж шибки повилітали.

Напрочуд сильною відьмою була стара