Антон Дмитрович Мухарський - Смерть малороса або ніч перед трійцею

бридко вернуть носа від того смороду. Тільки незрілих дітей, і забобонних старців або якихось соціальних некрофілів і ладен налякати той зотлілий труп, що розмахує довкруж заіржавленою ядерною булавою, і який вже не продукує жодної живої емоції чи почуття, а тільки імітує їх за допомогою маскультури, шансону, безкінечних кримінальних серіалів, фільмів Михалкова, та брехливих новин, що виливаються на ваші голови із зомбоящика під назвою «телевізор».

І є у нас тільки два варіанти розвитку. Перший — або ми справді закопаємо цей імперський труп назавжди у землю, поховаємо, помолимось, перед тим вбивши йому у груди міцний осиковий кіл і, подивившись навкруги, зітхнемо з полегшенням, і вклонимося до землі не протухлому трупу, а простій Живій Людині — тобто тобі, мені, їм, нашим мамам, дітям, майбутнім поколінням, задля якої і має будуватися справжня Вільна і Щаслива Держава.

Або завдяки старанням зомбаків-«рашистів» цей труп підніметься і вчинить перед тим, як остаточно розвалитися в прах, яку-небудь Світову війну чи Голодомор, потягнувши за собою в могилу (як це було за його життя) мільйони безневинних жертв!

І останнє питання: «Може, годі бути некрофілами і злягатися з мерцем, прославляючи вурдалацький спосіб життя і прислужуючи самому Сатані? Може, годі намагатися оживити своїми фрикціями напівзотлілий імперський труп? Може, годі гризти брудні кістки і жерти протухле, отруйне для нормальних людей м'ясо? Може, досить жертв? Може, досить війн? Може, досить крові?

Не знаю, як вурдалакам, а мені — досить!