Ешлі Венс - Ілон Маск

Хоча Маск, може, і не належав до академічної еліти свого класу, він був серед жменьки студентів, чиї оцінки і заявлені зацікавлення дозволили обрати їх для проходження експериментального комп'ютерного курсу. Учнів, обраних із різних шкіл, навчали мов програмування BASIC, COBOL і PASCAL. Маск продовжував доповнювати ці технологічні нахили своєю любов'ю до наукової фантастики й фентезі та навіть спробував написати кілька оповідань, у яких ішлося про драконів і надприродних істот. «Я хотів написати щось на кшталт "Володаря перснів" », — каже він.

Мей дивилася на ці роки старших класів школи материнським поглядом і розповіла багато історій про видовищні академічні досягнення Маска. Відеогра, яку він написав, сказала вона, справила враження на значно старших, досвідченіших техногіків. На іспитах з математики він розв'язував завдання, призначені для старшої молоді, ніби лущив горішки. І він мав неймовірну пам'ять. Єдина причина, з якої він не перевершив у оцінках інших хлопців, — це відсутність цікавості до того, що задавали в школі.

Маск дивився на це так: «Для мене це було питання того, які оцінки потрібні мені, щоб дістатися туди, де я хочу опинитися. Були обов'язкові предмети на кшталт африкаансу, і я просто не бачив сенсу його вивчати. Це видавалося мені абсурдним. Я отримував оцінку, щоб не вилетіти, і цього було досить. Такі речі, як фізика і комп'ютери, — там я отримував найвищі оцінки, які тільки можна було отримати. Для оцінки має бути причина. Я краще гратиму в відеоігри, писатиму софт і читатиму книжки, ніж намагатимусь отримати "відмінно" там, де це не має сенсу.

Я пам'ятаю, як отримував двійки в четвертому-п'ятому класах. Тоді бойфренд моєї матері сказав мені, що якщо я не складу ці речі, це мене затримає. Я справді не знав, що для переходу до наступного класу треба скласти всі предмети. Після того я отримував із цих предметів найкращі оцінки в класі».

У сімнадцять років Маск переїхав із Південної Африки до Канади. Він часто розповідає про цей переїзд у пресі і, пояснюючи свою мотивацію втечі, спирається, як правило, на дві версії. Короткий опис: Маск хотів якомога швидше переїхати до Сполучених Штатів і використав Канаду як зручний перевалочний пункт завдяки своєму канадському корінню. Друга історія, яку він подає, більше торкається питання громадянської свідомості. У ті часи служба в армії була в Південній Африці обов'язковою. Маск хотів уникнути армії, як він каже, тому що так він був би змушений стати частиною режиму апартеїду.

Про ще одну річ згадують доволі рідко: Маск п’ять місяців провчився в Преторійському університеті, перш ніж вирушити у свою велику подорож. Він вирішив вивчати фізику та інженерну науку, але вчився без ентузіазму і скоро кинув навчання. Маск описує той час в університеті як просто якесь заняття, яким можна було заповнити час до отримання канадських документів. На додачу до неістотності цього періоду в його житті, Маскове ледарювання в університеті з метою уникнути обов'язкової в Південній Африці військової служби доволі-таки підриває історію про замисленого, авантюрного юнака, яку йому подобається розповідати. Саме через це він ніколи не згадує про період навчання у Преторійському університеті.

Утім, не підлягає сумніву те, що Маск довший час усім своїм єством прагнув переїхати до Сполучених Штатів. Рано виявлені Маскові нахили до комп'ютерів і технологій зростили у ньому інтенсивну зацікавленість Кремнієвою долиною, і його подорожі за кордон зміцнили уявлення про те, що Америка— правильне місце для досягнення того, що він собі запланував.

Натомість Південна Африка пропонувала значно менше можливостей для підприємливої душі. Як висловився Кімбал: «Для такої людини, як Ілон, Південна Африка була наче в'язниця».

Можливість втекти відкрилася перед Маском, коли зміни в законодавстві дозволили Мей передати її канадське громадянство своїм дітям. Маск негайно почав з'ясовувати, які папери треба зібрати для цього процесу. Щоб отримати схвалення канадського уряду і зрештою канадський паспорт, знадобився рік. «Ось тоді Ілон сказав: "Я їду до Канади" », — розповідає Мей. У ті доінтернетні часи Маск мусив вичекати три нестерпні тижні, доки квиток на літак не прийде поштою. Маючи його в руках, він, не змигнувши оком, покинув свій дім назавжди.

3

КАНАДА

Велика втеча Маска до Канади не була добре продуманою. Він знав, що у нього в Монреалі є двоюрідний дід, тож сів на літак і вирушив у подорож з надією на краще. Прибувши до Канади в червні 1988 року, Маск знайшов телефон-автомат і за допомогою довідкової спробував знайти двоюрідного діда. Коли йому це не вдалося, він подзвонив до матері за П рахунок. У неї були для нього погані новини. Перед Масковим від'їздом Мей надіслала своєму дядькові листа і отримала відповідь, коли її син був у дорозі. Дядько перебрався до Міннесоти, що означало, що Маскові не буде де зупинитися. Із сумками в руках Маск попрямував до молодіжного хостелу.

Провівши декілька днів у Монреалі і трохи познайомившись із містом, Маск спробував скласти довготривалий план. У Мей були родичі, розкидані по всій Канаді, і Маск почав із ними сконтактовуватися. За сто доларів він купив квиток на автобус, який був дійсний по всій країні та дозволяв йому сідати на автобус і сходити з нього де завгодно, і попрямував до Саскачевану, колишнього дому його дідуся. Після автобусної мандрівки завдовжки у три тисячі кілометрів він опинився у Свіфт-Каррент, місті з п’ятнадцятитисячним населенням. 3 автобусної станції Маск зателефонував троюрідному братові, який зовсім цього не очікував, і автостопом дістався до його будинку.

Наступний рік Маск провів, працюючи на різних випадкових роботах по всій Канаді. Він доглядав за овочами і вигрібав зерно з зернових бункерів на фермі свого кузена у малесенькому містечку Уолдек. Там Маск відсвяткував свій вісімнадцятий день народження, з'ївши торт разом із нововіднайденими родичами і декількома незнайомими сусідами. Після цього у Ванкувері, провінція Британська Колумбія, він навчився різати дерев'яні колоди бензопилкою. Найважча робота, за яку взявся Маск, стала результатом візиту до служби зайнятості. Він запитав, за яку роботу найкраще платять, і нею виявилася чистка бойлерної на тартаку за вісімнадцять доларів за годину. «Ти надягаєш захисний костюм і потім пробираєшся через цей маленький тунель, у який ти ледве влазиш, — розповідає Маск. — Ти маєш лопату і мусиш увесь оцей пісок, всю цю глевку масу, відходи, які все ще парують, вигребти через ту нору, через