Ешлі Венс - Ілон Маск

вони надягали декілька шарів одягу та захисні окуляри і стріляли один в одного кульками з пневматичної зброї. Ілон і Кімбал влаштовували гонки на кросових мотоциклах на пустирях, доки одного дня Кімбал не злетів зі свого мотоцикла і його не кинуло в огорожу з колючого дроту.

3 роками підприємливі починання двоюрідних братів ставали серйознішими; якось вони навіть спробували відкрити центр аркадних ігрових автоматів. Без відома батьків хлопці вибрали місце для свого салону, домовилися про оренду і почали готувати документи, щоб отримати дозвіл на бізнес. На якомусь етапі їм треба було знайти когось старшого за вісімнадцять років, щоб підписати якийсь документ, і ані батько Райвів, ані Еррол не погодилися. Лише через пару десятиліть Ілон і Райви нарешті почнуть спільний бізнес.

Можливо, найзухвалішими подвигами хлопчаків були їхні поїздки між Преторією та Йоганнесбурґом. У 1980-х роках у Південній Африці був розгул насильства, і п'ятдесятип'ятикілометрову поїздку залізницею, яка з'єднувала Преторію з Йоганнесбурґом, можна було вважати однією з найнебезпечніших мандрівок у світі. Кімбал бачить у тих подорожах потягом досвід, який допоміг сформувати його та Ілонову особистості. «Південна Африка не була веселим і безтурботним місцем, а таке на тебе впливає. Ми бачили деякі дуже жорстокі речі. Це було частиною нашого нетипового виховання - ця божевільна низка досвідів, які змінюють твоє ставлення до ризику. Ти не виростаєш з тією думкою, що знайти роботу - найскладніша частина. Це недостатньо цікаво».

Хлопчакам було від тринадцяти до шістнадцяти років, і в Йоганнесбурзі вони розділяли свій час між вечірками і гіківськими витівками. Під час однієї вилазки вони пішли на турнір з Dungeons & Dragons. «Це була наша година слави як королів усіх ботанів», - розповідає Маск. Усі хлопці були схиблені на цій рольовій грі, в якій хтось має задати настрій для змагання, придумуючи і потім описуючи сцену. «Ви увійшли в кімнату, і в кутку стоїть скриня. Що ви зробите?.. Ви відкриваєте скриню. Ви активували пастку. На волю вискочили десятки гоблінів». Ілон був чудовим ігровим майстром і напам'ять знав усі тексти, що описують сили монстрів та інших персонажів. «Під проводом Ілона ми зіграли надзвичайно добре і виграли турнір, - каже Пітер Райв. - Для виграшу потрібна ця неймовірна уява, й Ілон справді міг задати тон, який захоплював і надихав людей».

Та версія Ілона, яку його однолітки бачили у школі, надихала значно менше. Протягом середніх і старших класів Ілон змінив декілька шкіл. Відповідник восьмого та дев'ятого класів він провів у старшій школі Брайанстон. Одного дня Ілон і Кімбал сиділи на верхній приступці бетонних сходів, коли якийсь хлопець вирішив напасти на Ілона. «Я, по суті, ховався від банди, яка хрін зна чому вирішила мене вполювати. Здається, я випадково штовхнув цього хлопця на лінійці того ранку, і він страшенно образився». Хлопець підкрався до Ілона ззаду, ногою вдарив його по голові і потім зіштовхнув його зі сходів. Маск перевертом скотився по всьому прольоту, і ватага хлопців напала на нього: деякі ногами били Маска у боки, а ватажок товк його головою об землю. «Це була зграя довбаних психопатів, — каже Маск. — Я знепритомнів». Кімбал, нажаханий, дивився на це, перелякавшись за життя Ілона. Він кинувся вниз по сходах і побачив, що обличчя Ілона закривавлене і спухле. «Він виглядав так, ніби щойно зійшов з боксерського рингу», — розповідас Кімбал. Ілона відвезли до лікарні. «Я зміг повернутися до школи лише через тиждень», — каже Маск. (2013 року Маск на прес-конференції розповів, що йому зробили пластичну операцію на носі, щоб виправити наслідки того побиття.)

Маск три чи чотири роки терпів безупинні переслідування від цих биків. Вони навіть били хлопця, якого Маск вважав своїм найкращим другом, доки той не погодився перестати спілкуватися з Маском. «Ба більше, вони підмовили його — підмовили мого найкращого довбаного друга — виманити мене зі схованки, щоб вони могли мене побити, — каже Маск. — І це було до біса боляче». Очі Маска, коли він це розповідає, наповнюються слізьми, а голос тремтить. «Вони чомусь вирішили, що я буду їхньою мішенню, і вони безупинно мене кошмарили. Ось чому мос зростання було важким. Роками я не мав передиху. У школі за тобою ганяється банда, яка хоче побити тебе до півсмерті, а потім ти приходиш додому, а там таке саме пекло. Це був безперервний жах».

Наступні класи Маск провів уже у Преторійській старшій школі для хлопчиків, де внаслідок того, що він швидко підріс, а поведінка учнів була назагал краща, життя було стерпнішим. Преторійська школа для хлопчиків, хоча формально була державною, протягом останніх ста років функціонувала більше як приватна. Це було місце, до якого посилали юнаків, якщо хотіли підготувати їх до навчання в Оксфорді чи Кембриджі.

Хлопці з Маскового класу пам'ятають його як приємного тихого учня, який нічим особливим не вирізнявся. «Було четверо чи п’ятеро хлопців, яких вважали найрозумнішими,— каже Діон Прінслу, який на декількох предметах сидів позаду Ілона. — Ілон не був одним із них». Те саме сказали ще півдесятка хлопців, які також відзначили, що відсутність у Маска будь-якого інтересу до спорту фактично ізолювала його в культурі, схибленій на атлетиці. «Чесно, не було жодної ознаки, що він стане мільярдером, — сказав Ґідеон Фур'є, інший його однокласник. — У школі він ніколи не був лідером. Я був дуже здивований, дізнавшись, ким він став».

Хоча Маск не мав у школі жодного близького друга, його ексцентричні зацікавлення запам'яталися. Один хлопець — Тед Вуд — згадав, як Маск приносив до школи моделі ракет і запускав їх під час перерв. Це був не єдиний натяк на його амбіції. Під час дебатів на уроці природничих наук Ілон привернув увагу тим, що гучно протестував проти викопних палив, підкреслюючи переваги сонячної енергії, — майже блюзнірство у країні, яка активно видобуває викопні ресурси Землі. «Він завжди мав тверді переконання», — каже Вуд. Теренсі Біні, однокласник, який після школи продовжував підтримувати контакт з Ілоном, стверджував, що фантазії колонізації інших планет почалися у Маска теж ще в школі.

Іншим прикладом зазирання у майбутнє є спогад про те, як одного разу Ілон і Кімбал під час перерви теревенили на вулиці, холи Вуд перебив їх і спитав, про що вони говорять. «Вони сказали: "Ми обговорюємо те, чи справді у фінансовій галузі потрібні банки з мережею філій; може, колись ми перейдемо до безпаперових банківських послуг". Я