Лана Рей - Пов'язані таємницею, Лана Рей

13 Кайра Вульф

Алекс Стоун переніс мене додому, а сам повернувся на роботу, де на нього ще чекало багато невідкладних справ.

Прийнявши душ, я лягла спати. Вранці я прокинулась від того, що мені здалося ніби у мене по тілу щось повзє.

Я розплющила очі і зрозуміла, що це мені не здалося. По мені і справді повзала синя болотяна гадюка.

До речі, досить отруйна і дорога. Якби я не мала імунітету до подібних отрут, то справи були б кепські.

Схоже, що наша високородна графиня не зробила жодних висновків і вирішила оголосити мені війну.

Це вона даремно зробила, бо я особа дуже мстива і дрібних капостей у мене ще багато в запасі.

Спіймавши гадюку, я понесла її у свою новеньку лабораторію. На щось вона мені там згодиться.

Спершу я планувала приготувати для графині чудовий коктейль із суміші проносного і снодійного, але переглянувши свої запаси інгридієнтів, змушена була відмовитись від такої хорошої ідеї.

Шкода, але мені не вистачило всього двох складових.

Пригадавши обличчя нареченої герцога Стоуна, я наслала на неї сильний закреп і жахливу, волохату бородавку на ніс.

Трохи подумавши, я додала графині ще й тіпун на язик.

В носі відразу засвербіло і я почала чхати. Бісова графиня з її вибриками...

Тепер через неї і я змушена страждати. За що мені це все? Нікого ж не чіпала, жила собі тихенько, зілля варила...

Через кілька хвилин почувся жахливий крик. Родовита наречена Стоуна верещала наче поранений вепр.

Схоже, що вона вже помітила бородавку на носі. Тепер їй добряче доведеться побігати по відьмах і зіллєварах, поки хтось позбавить її від мого подаруночка.

Я знову чхнула, а в очах з'явились сльози. Не знаю, чому мій організм реагує подібним чином на прокляття навіть такі дрібні.

Я досі була в нічній сорочці, бо ще не встигла перевдягтись через ту зміюку.

Саме в такому вигляді мене і застав герцог, який щойно повернувся з роботи. Алекс  виглядав стомленим і невдоволеним.

- Кайро, що тут, в біса, відбувається? - Поцікавився він, як тільки я вийшла з лабораторії.

І чому відразу я? Я б досі ще солодко спала, якби та корова не підкинула мені свій гостинець.

- А це ти у своєї любої нареченої запитай. Ця грудаста дурепа підкинула мені в ліжко синю болотяну гадюку, а це вже не жарти.  Я так злякалась...Апчхи! Довелось йти пити заспокіливі краплі... У мене від такого подарунка був шок і стрес... Пчхи! Сама не знаю, як наслала тій козі бородавку на носа...

У відповідь герцог Стоун лише важко зітхнув.

Я пішла у свою кімнату, а графиня почала голосити з новою силою, варто їй було побачити Алекса. Бідолашний Стоун... Так і оглохнути можна...

Перевдягнувшись у свою нову яскраво - червону сукню, я спустилась в їдальню поїсти.

Снідати мені довелось в гордій самотності, бо господар маєтку пішов спати після безсонної ночі, а грфиня кудись помчалась.

Після сніданку, я відправилась у родову бібліотеку Стоунів, де було дуже багато цікавих, древніх книг.

Хотілось трішки відпочити в тиші і спокої та почитати, але моїм грандіозним планам не судилося збутися.

- Кайро, ти казала, що знаєш ту адресу, що ми знайшли на папірці у жандарма, - Промовив Стоун, заходячи у бібліотеку.

- А я думала, що ти спиш, Алексе...

- Я прийняв зілля бадьорості. То що там з адресою?

- Пообіцяй, що ти не будеш сердитись і кричати, якщо я тобі розповім...

- Що ти вже встигла накоїти?

- От бачиш, ти вже сердишся... Не скажу!

- Кайра!

- Я вже двадцять два роки Кайра!

- Які двадцять два? Ми з тобою однолітки, а мені вже двадцять вісім.

- Не смій нікому про це розповідати. У кожної жінки має бути своя таємниця.

- Ти сама - таємниця.

- Я - загадкова жінка.

- Добре, загадкова жінка, розповідай...

І тут двері відчинились і в бібліотеку увірвався якийсь старигань. Обличчя у нього було червоне від гніву. Хоч би його удар не вхопив... 

-

    

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍