Настя Левченко - Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Марко не був тим, хто уникає конфліктів.
Якщо щось його хвилювало — він прямо питав.
Якщо людина йому подобалася — він це показував.
Якщо хтось починав із ним гру — він ніколи не програвав.
Але Катя…
Катя була іншою.
Вона не грала за правилами. І зараз він не знав, що робити з її словами, з її втечею, з її поглядом, у якому було щось більше, ніж просто роздратування.
Тож він вирішив зробити те, що вмів найкраще.
Дістати з неї правду.
Наступного дня Марко прийшов на роботу раніше, ніж зазвичай.
Сів за свій стіл, зробив вигляд, що працює, хоча насправді чекав.
Чекав, коли Катя з’явиться.
І ось — вона зайшла до офісу.
У довгому бежевому пальті, з трохи скуйовдженим волоссям і темними колами під очима.
Погано спала? Через що?
Він піднявся зі стільця, підійшов до неї.
— Привіт.
Катя навіть не подивилася на нього.
— Привіт.
Вона поставила чашку на стіл, відкрила ноутбук.
Але Марко не збирався давати їй можливість ігнорувати його.
Він сперся на її стіл, схрестивши руки на грудях.
— Нам потрібно поговорити.
Вона зітхнула.
— Марко, у мене багато справ.
— Це не займе багато часу.
Вона нарешті підняла очі.
— Про що?
— Про вчора.
Її пальці затрималися на клавіатурі.
— Нічого не було.
— Було.
— Марко…
— Катю.
Вона стиснула губи.
В офісі ще не було людей, тож голоси віддавалися у просторій кімнаті.
Вона опустила погляд.
— Забудь про це.
— Не можу.
— Чому?
— Бо ти мені не байдужа.
Тиша.
Катя завмерла.
Її серце зробило різкий удар об грудну клітку.
Вона знала, що мала відповісти щось колюче, щось саркастичне, щось, що зруйнує цей момент, поки він не став небезпечним.
Але замість цього її пальці стиснулися в кулак, а подих збився.
Вона довго мовчала.
А потім тихо сказала:
— Ти звик грати, Марко.
— А ти звикла будувати стіни.
Вона різко підняла голову.
Марко дивився на неї уважно.
— Ти боїшся визнати, що між нами щось є.
Катя заперечливо похитала головою.
— Це неправда.
— Подивися мені в очі й скажи, що нічого не відчуваєш.
Вона відкрила рота, але не змогла сказати ані слова.
Марко ледь помітно усміхнувся.
— Я знав.
Вона відвернулася.
Її серце билося надто швидко.
Її долоні стали гарячими.
Її думки плуталися.
— Я не хочу цього.
— Але це вже сталося.
Катя заплющила очі.
— І що ти пропонуєш?
Марко нахилився ближче.
— Давай перестанемо ховатися.
Вона здригнулася від його голосу.
Від його близькості.
Від правди, яку вона більше не могла заперечувати.
Але чи була вона готова зробити крок назустріч?
Ну що, дорогий читачу, як тобі цей момент?
Катя бореться сама з собою, а Марко наполегливо проривається крізь її стіни. Але що буде далі? Чи зможе вона прийняти свої почуття, чи знову втече?
Можливо, тобі знайомі такі відчуття? Коли голова каже «ні», а серце кричить «так»?
Як думаєш, що зробить Катя? Чи ризикне вона вперше в житті?
Залишайся зі мною, попереду буде ще більше емоцій, інтриги й несподіваних рішень.
З теплом, ваша Настя))
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твій найгірший ідеальний, Настя Левченко», після закриття браузера.
