Елісса Фенікс - Клятва на межі світу , Елісса Фенікс

Софія не знала, що її змусило кинути такий виклик. Можливо, бажання відволікти Оріна від своїх слідів. А можливо… можливо, їй самій було цікаво, як далеко вони можуть зайти.
Але тепер відступати пізно.
Вони зустрілися у внутрішньому дворі палацу, коли сонце вже хилилося до горизонту, забарвлюючи небо в м’які відтінки золота й пурпуру.
Орін прийшов у звичному чорному плащі, його очі були насторожені, але в них жевріла тінь розваги.
— Отже, що ти хочеш мені показати? — запитав він, схрестивши руки на грудях.
Софія глибоко вдихнула.
— Ти ж не боїшся висоти?
Він підняв брову, але відповісти не встиг — Софія різко розвернулася й побігла до арки, що вела на верхній рівень саду.
Вона бігла легко, звично, наче все життя долала подібні перешкоди. Стежки тут були звивистими, вистеленими гладким каменем, а попереду виднілася тераса, що нависала над схилом гори.
Вона почула, як Орін безшумно рушив слідом.
Їй потрібно було перевірити його. Збити з пантелику.
Коли вона вибігла на відкритий простір, вітер одразу обійняв її, розвіваючи пасма волосся. Внизу виднівся ліс, що простягався аж до горизонту, а за ним — темні гори, підсвічені останніми променями сонця.
— Вражає? — вона повернулася до Оріна.
Він стояв за кілька кроків, не зводячи з неї очей.
— Ти дивна, Софіє, — його голос був низьким, розважливим.
Вона всміхнулася.
— Це комплімент?
— Попередження.
Він підійшов ближче, і Софія раптом усвідомила, що між ними небезпечно мало відстані.
Орін був високий, його присутність тиснула на неї, змушувала серце битися швидше.
— Ти думаєш, що це гра, — його голос став майже шепотом.
— А якщо так?
— Якщо ти граєш, Софіє… — він нахилився ближче, і вона відчула, як його подих торкнувся її щоки, — …то ти повинна бути готова до того, що тебе переграють.
Вона затримала подих.
Їхні очі зустрілися, і Софія зрозуміла: вона зробила помилку.
Він не просто веде полювання.
Він грає за своїми правилами.
І найгірше — їй це починає подобатися.