Ірен Вастро - Право на щастя, Ірен Вастро

-Як мило.- кажу я.

-Так. Їх кохання витримало розлуку і всі негаразди, що були на їз шляху. Вони як ніхто заслуговують на щастя.- каже Руслан все тісніше притискаючи до себе, чим вмкликає непроханих мурах по моєму тілу.

-Потанцюємо?- питає, коли закінчується танок молодих і  всі починають танцювати.

-Залюбки.- кажу я і ми танцюємо під дуже романтичну мелодію.

Руслан не зводить з мене погляду, а мені від його погляду стає гаряче. Коли мелодія закінчується, бос притягує мене до ебе та цілує ніжно в губи.  На ці декілька секунд час ніби спинився.

 -Русланчику, це ти, сонце? Я так за тобою скучила.- каже якась блондинка  в сукні, що майже нічого не прикриває.

-Привіт, Владо. Радий бачити.- каже Руслан, але не  відпускає мене від себе.

-Це хто з тобою?- питає нарешті мене помітивши Влада.

-Це – Софія, моя дівчина та майбутня наречена.- каже Руслан.

-Вона? Що ти в ній знайшов? Я набагато краще.- каже дівчина скандально- істеричним тоном.

-Владо, я тобі давно сказав, що ти мене не цікавиш. Змирись уже з цим.- каже Руслан.

-Але ж..-каже вона, а в цей час Руслан впивається своїми губами в мої.

Мимоволі починаю відповідати.Коли це божевілля закінчується, я помічаю лише нас одних. Влада пішла.

-Що це було?- питаю я в Руслана.

-Поцілунок.- всміхається.

-Ми домовлялися, що ти триматимеш себе в руках.- кажу я.

-А мені здається, що ми обоє були не проти. Навіть «за». Плюс Влада зрозуміла, що я вже не вільний.- каже Руслан все ще тримаючи в своїх обіймах.

Здається Софія вже закохується в свого боса. Невже чорна смуга закінчується для Софії. Підтримуйте книгу вподобайкою.

Ваша ІРЕН ВАСТРО.