Юрій Гурін - Закоханий з Едемії, Юрій Гурін

Група трьох дівчат, прошмигнувши в залу, як і завжди із чогось сміючись, швиденько примостилися навпроти них. Наталія сіла навпроти Мирослава трохи зліва. Взагалі марокканська кухня вважається однією з найліпших у світі. З погляду збалансованості смаків і продуктів вона не лише смачна, але й надзвичайно корисна. Подали кускус, таджин (або тажин) з баранини та курки, оливки та різні овочі. Сильно зголоднівши, Мирослав жадно наминав різноманітні закуски зі ще теплим, майже гарячим, хлібом, запиваючи все червоним віном.

Оксана саме попросила його долити в бокал вина й Мирослав потягнувся, щоб дістати пляшку вина, що стояла зліва навпроти Наталії. Поряд проходив офіціант. Вадим різко повернувся, щоб зробити нове замовлення, і підбив руку Мирославу. Бокал вина полетів на Наталію. У туж мить Мирослава охопив жах, але те, що було далі, він не міг уявити в найгіршому сні.

Наталію ніби підмінили, зовні спокійна й майже неговірка, вона, як пантера, кинулася на Мирослава, ображаючи всіма можливими та неможливими словами — нездара, бовдур, криворукий…

Її спонтанний прояв люті був, звісно, не безпідставний, бо речі, які він зіпсував, були не лише дорогими, але й ексклюзивними, і схоже, пов’язані з якимись її любовними історіями, словом, надзвичайно цінні для неї.

Мирослав дивився на Наталію, перебуваючи в якомусь мареві. Запах в одну мить зник. Але не лише запах. Зникло щось значно більше — надія та віра у свою, як показав час, хибну ідею. Мирослав був приголомшений і роздавлений. Перед ним сиділа та витирала залишки вина зі свого одягу звичайна дівчина й нічого більше.

Ось так швидко наступає прозріння. Тринадцять років він вірив, що саме за запахом він знайде свою обраницю, тринадцять років марних сподівань. Скільки втрачено чудових нагод, скільки ображених дівчат — і все тому, що колись повірив у те, що не відповідає дійсності, у щось хибне.

Наталія, схоже, збагнула, що сильно перегнула палку й що її реакція була не надто адекватна, почала знижувати пил, аргументуючи все спогадами, пов’язаними із цим вбранням.

Вадим також почав вибачатися, мовляв, це він, а не Мирослав, винен і все таке, але вже все відбулося, сталося головне — Наталія показала себе такою, якою і є насправді, а це точно не те, на що він очікував. Сварки неминучі в стосунках, і навіть у них жінка має подобатися, можливо, це найголовніший індикатор сумісності.

Втрутилася Оксана й подруги Наталії, але було запізно. На душі в Мирослава робилося те, що не всі навіть переживають, — крах, повний нищівний крах надій. Тринадцять років віри в абсолютно хибну ідею. Здається, лише Ліда зрозуміла чи відчула, про що насправді йдеться. Вона дивилася йому прямо у вічі, це був короткий, але проникливий погляд, вона все зрозуміла. Схоже, вона також переживала неодноразово у своєму житті крах надій.

Трішки оговтавшись і взявши себе в руки, Мирослав, звісно, вибачився, пообіцяв щось придбати для неї взамін зіпсованої сукні, навіть почав трішки жартувати, але то була лише гра на публіку. Його душа була розтоптана сподіваннями, які не справдились.

В автобусі Мирослав уже ні про що не думав, окрім одного — тринадцять років, тринадцять пустих років, тринадцять років дурі. У голові була лише одна думка: «Скільки ще різного мотлоху в мене в голові?». Попереду точно буде генеральне прибирання і перегляд ідей, думок, вірувань і сподівань, але те все попереду, а сьогодні в нього крах віри, надії та кохання.

Ліда періодично поверталася, поглядаючи на нього й про щось перешіптуючись із Вадимом та Оксаною. Автобус під’їхав до готелю, архітектура якого трішки заспокоїла. Це був комплекс, побудований у традиційному марокканському стилі із садом всередині, а також із басейном та різноманітними зонами розваг і відпочинку.

Вадим ще раз вибачився за той інцидент та запросив після невеличкого відпочинку зібратися в барі, ну, як запросив — наполіг, запевнивши, що сьогодні силоміць витягне його з кімнати, якщо той добровільно не прийде.

Мирослав прийняв душ і змінив одяг, який пахнув потом після довгого гуляння містом у спеку. У цій кімнаті був передбачений мінібар. У ньому були різні вина та віскі. Міцні напої він не хотів пити, а от пиво саме було доречне. У холодильнику стояло декілька бляшанок “Stella Artois”. Мирослав зробив пару ковтків, на душі трішки полегшало, потім ще декілька. Поступово пиво скінчилося. Мирослав пригадав про бар і запрошення Вадима з Оксаною. Можливо, і Ліда там буде. «Вона так дивно на мене сьогодні дивилася… І чому? Навіть цікаво…».