Бен Елтон - Знову й знову, Бен Елтон

Стентон проковтнув свою каву і жестом показав, що випив би ще.

Він так хотів довести їй, що зможе знову стати таким, як колись. Та четверо обкурених дебоширів позбавили його шансу на це. Кессі загинула, вважаючи, що він так і не виправився. Тесса з Біллом загинули, вважаючи, що мама йде від тата.

Бо тато — тупий самозакоханий ідіот, не вартий їхньої любові.

Я ніколи не мала нічого проти, щоб вийти заміж за солдата. Бо знала: ти віриш у те, заради чого ризикуєш своїм життям. І заради чого забираєш життя в інших.

Я ніколи не мала нічого проти, щоб вийти заміж за ідіота, який вважає, що надихати дітей, бавлячись зі смертю, — це класна ідея.

Навіть тоді, коли у нас з’явилися власні діти, а ти й далі робив своє. Хоч ти вже ризикував залишити не тільки мене без чоловіка, а й дітей — без батька, я не мала нічого проти.

Бо підписалася на такого чоловіка.

Так само й ти знав, що одружився з дівчиною, яка воліє полежати в ліжку і подивитися телевізор, аніж лазити в негоду горами.

З дівчиною, яка не хоче пірнати з аквалангом. І літати на дельтаплані (або дивитися, як літаєш ти) теж не хоче.

Ми обидвоє знали, кого беремо, і нічого не мали проти.

То що ж це за новий чоловік, Г’ю?

Я його не знаю. А ти?

Справді, Г’ю? Серйозно?

Охоронець? Солдат-найманець? Роздутий від пихи цербер?

Ти залишив мене, Тессу і Білла дома, а сам поїхав працювати викидайлом у якогось мільярдера? Г’ю, ти справді готовий підставляти голову під кулі за когось такого?

Невже ми так мало для тебе означаємо?

Вона мала рацію. Це було божевілля. Навіщо він так вчинив?

Гіркота? Нудьга? Гординя?

Усе разом. Проте насамперед, звісно, гординя. Дурнувата чоловіча гординя. Після того, як його витурили з армії, а виставляти в мережу відео для підлітків остогидло, він просто не знав куди подітися. Тинявся по дому, сварився з Кессі, кричав на дітей. І почувався так, наче його… вихолостили.

Ішлося і про гроші. Раніше він ніколи ними особливо не переймався, Кессі також. Якось їм завжди вистачало, завжди вдавалося виходити сухими з води. Та згодом завдяки «Граніту супроти граніту» вони ненадовго розбагатіли; принаймні, так їм здавалося. Розбагатіли достатньо, щоб сплатити перший внесок за непоганий дім у справді гарному районі. Незабаром мала народитися друга дитина, їм треба було більше простору, і тоді він пішов і зробив це. Ані словом їй не обмовившись. Спочатку Кессі, звісно, розсердилася, та він знав, що потім вона цей дім полюбить. То мав бути їхній перший справжній дім. До того були або орендовані, або службові квартири.

Відмовитися від цього дому він не міг, ніяк не міг.

Не міг сказати Кессі й дітям, що треба пакуватися, бо виплачувати далі іпотеку йому вже не по кишені. Був надто… гордий.

То ми не можемо більше платити іпотеку! Гаразд, переїдемо. Знайдемо щось дешевше, орендуємо або житимемо в наметі! Ти ж на цьому зуби з’їв. Якщо тобі нудно, то почитай книжку. Потрібна робота — йди у супермаркет і розкладай товари на полицях! Мий машини, ти ж так їх любиш. Продавай гамбургери. Думаєш, це мало б для нас якесь значення? Що тато більше не герой? А тепер ти себе маєш за героя? Мабуть, уявляєш себе рятівником нажаханих принцес від торгівців живим товаром або викрадених школярів — від божевільних бойовиків. Ти завжди був бойскаутом-переростком, і ми за це тебе любили. Та сьогодні ти лиш охоронець у найбільш себелюбних істот на землі, і це — правда.

Вона, звісно, мала рацію. Коли давній товариш по службі в десантних військах спеціального призначення запропонував Стентонові роботу в міжнародній охоронній компанії, прозвучало багато гучних слів про захист найбільш уразливих від хижаків. Про важку роботу, за яку не може або не хоче братися влада. Про боротьбу з піратами й охорону місіонерів-просвітників, на яких точать зуби фундаменталісти.

Та тієї миті, коли йому на електронну пошту надійшли листи від Кессі, він спирався об поручні на борту розкішної яхти в Егейському морі. Костюм, темні окуляри, гарнітура. Платню отримував чималу, але був усього лишень іще одним найманим горлорізом на службі у боса. Працював на нову панівну расу в їхньому плавучому світі. То були «човнові люди» двадцять першого століття: дедалі чисельніша флотилія мільярдерів та трильйонерів, які подалися жити в море, де можна було сховатися від стрімкої соціальної катастрофи, спричиненої великою мірою і їхньою діяльністю. Біженці від кліматичних змін у найповнішому сенсі цього слова.

Коли ти ризикував життям, рятуючи під час миротворчих операцій дітей — таких самих, як наші, — я тобою пишалася.

Коли ти ризикував життям, знімаючи відео, бо хотів надихнути дітей, яким пощастило менше, ніж нашим, я тобою пишалася.

Але ризикувати життям заради медіамагнатів? «Нафтових королів»? Паразитів, які нажилися на перепродажі нерухомості? Щоб вони могли волочитися морями на своїх яхтах, доки весь світ у вогні?

Забудь!

Білл і Тесса заслуговують на тата, який дбає про них більше, ніж про те, як дати раду своїм дурнуватим демонам.

Якщо ти випадково наштовхнешся коли-небудь на того хлопця, яким був колись, то скажи йому, нехай нам зателефонує.

Якраз у тому останньому рядку й крилася дрібка надії. Телефонувати він не став, а просто кинувся додому. Звільнився з роботи тієї ж хвилини. Зійшов на берег і помчав у найближчий аеропорт. Щоб одразу ж вилетіти до Лондона. А там упасти на коліна і пообіцяти бути тим чоловіком, яким хотіла бачити його Кессі. Тим батьком, якого потребували Тесса і Білл.

Та йому так і не випала нагода дати таку обіцянку, не кажучи вже про шанс її дотриматися. Про те, що він повертався додому, вони так і не дізналися…

Стентон випив другу каву і налив собі склянку води.

А тоді почув голос. Голос, який говорив англійською.

— Garçon! Каву з коньяком, і то хутко!

Стентон закам’янів.

Той голос був йому знайомий.

7

Коли Стентон із МакКласкі дорогою до каплиці Королівського коледжу, яка, вкутана у білу запону крижаної мли, здіймалася попереду, переходили через річку Кем, ранковий дощ із градом уже давно знову перемінився на сніг.

— Ти бачив коли-небудь