Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

          Тонкі цівки крові стікали по шиї та підборіддю вниз і прямували сухим руслом поміж персів Хотару.

           – Як же нам бути, Мікото? – стурбовано промовила вона. – Адже я з нею – одна людина.

          Широко розвівши руки, актриса голосно плеснула в долоні. Мовчазні барабани вдарили в унісон, і весь рій, що обліпив жінку, бризнув урозтіч!

          Государиня ахнула, бо чудово знала, що знаходиться під тонким шаром живої позолоти. Мертва пані Камеко  виглядала не найкращим чином, коли Намі вдалося відлякати настирливих комах, які об’їдали її повіки та губи. Але від Хотару, схоже, ненажери взагалі нічого не залишили. Її витончена фігурка розсипалася, перетворившись на  золотий пил, і більше про неї нічого не нагадувало. Останній удар барабанів припав якнайдоречніше і розлякав нечисть.

          … Пані розпорядниця насилу змусила себе припинити постукувати складеним віялом по коліну. Збоку це виглядало погано і видавало знервованість. Натомість вона витягла з широкого рукава хустинку і витерла з чола надлишки рисової пудри, що припорошила і так невиразні вії.

          Її Величність лежала непритомна третій день без жодних видимих причин. Тіло її було холодне, фаланги пальців почорніли. Ця обставина насторожувала пані Хоноорюмі найбільше – от-от помре. Втім, вона іноді рухала ними, наче перебирала струни цисяньціня. Губи государині не ворушилися, дихання ледь угадувалося. Час від часу її накривали тонким шовковим простирадлом, і пан Оотомо обмацував через нього мляві п’ясті.

          Нічого! Жодних ознак хвороби, крім видимих. Але й за тими небагатьма встановити, на що хворіє государиня, неможливо.

          А все тому, що природа її захворювання не тілесна, а ментальна, пов’язана із душевними переживаннями.

          Зітхнувши, пані Хоноорюмі відчула болісний укол совісті, немов у тому, що сталося, була частина й її провини теж.

          Із самого початку все складалося так, як вона планувала. Вони зустрілися на Черепаховому Острові – молодий пан Танака та государиня – і в дівчинці прокинулися почуття. Намі-но хіме не відкинула його залицянь відразу, а дала зрозуміти, що хоче з ним бачитись і надалі. Але справа навіть не в государині і не в тому, що вона відчувала. Справа у юнаку.

          Простодушність імператриці зворушувала, мабуть, тому, що в очах багатьох вона все ще залишалася дитиною. Танака-но Мікото знаходив особливе задоволення в тому, аби бачитися з нею ночами, у тьмяному світлі місяця. Або ховатися вдень і вести таємне листування. Всі їхні забави нагадували дитячі ігри. Нічого серйозного. Однак згодом стосунки могли змінитися.

          На жаль, государиня не з тих дівчат, які одразу ж полонять серця чоловіків. Але чарівність молодості зваблива. Маючи пересічну зовнішність, тільки на це і варто розраховувати. А ще на те, що Намі-но хіме мала беззаперечну перевагу перед багатьма красунями двору, будучи дочкою Ямато. Цим вона приваблювала більше, ніж щирістю чи навіть чистотою.

          Так чи інакше, а між паном Танакою і нею зав’язалися близькі, довірчі стосунки. Пані розпорядниця навіть дозволила собі сподіватися, що це – не межа, і вони розвиватимуться. Всупереч усім обіцянкам, ставши дружиною пана Сога, Її Величність могла продовжити зустрічатися з коханцем і не залежати від прихильності чоловіка та його нечастих відвідин. Засуджувати слід непостійність і розпусту, але якщо коханець буде особою, яка заслуговує на довіру, і затримається в головних покоях на багато років, суспільство схвалить таку сталість  і прийме її як звичайну річ. Навіть новий государ змириться з таким станом справ.

          Тим більше, що юнак, як їй досі здавалося, справді захопився юною государинею. Варто було Намі-но хіме проявити до нього несподівану холодність, як він став метатися і плакати, не тямлячи себе від горя. Його душевний стан заслуговував на співчуття, і йому співчували. То чи могла вона тоді припустити, що в ньому вистачить легковажності обдаровувати своїм коханням ще якусь даму, крім її пані? Яка марнотратність!

          «Хотару. Він називав її Хотару! Тільки дурню може спасти на думку проміняти блиск сонця на тьмяне світіння комахи!», – досадувала вона.

          Незважаючи на обурення, що охопило її, волю рукам пані Хоноорюмі більше не давала – сховала віяло за широкий, розшитий великими квітами пояс.

          Адже вона сама довірила панові Танака турботу про государиню, навіть не підозрюючи, що він на таке здатний! А ця Хотару? Як у неї вистачило сорому на подібний вчинок? У всьому палаці з таким прізвиськом нікого не знайшли. Мабуть, воно було надто інтимне, щоб видавати його публіці. Щоправда, ходили чутки, що якась пані Сора вранці того ж дня квапливо зібрала свої речі та відбула з палацу. Підозрілий збіг. Ця жінка майже нікому не відома і  була колись кимось найнята на службу. Згадували, що вона миловидна і має витончені плечі, але нічого більше про неї згадати не могли. З чужих слів вона не була видатною красунею, тому зовсім незрозуміло, чим принадила пана Танака, якщо взагалі йдеться про неї. Хіба що доступністю.

          Остаточно засмутившись, пані розпорядниця важко перевела подих.

          Звичайно, государиню і саму можна було б звинуватити в неприступності і безсердечності по відношенню до закоханого в неї юнака, але вона ледь стала дівчиною. Через недосвідченість багато чого, що відбувається між чоловіком і жінкою, їй незрозуміло. Авжеж,  вона не усвідомлювала, як жорстоко чинить. Проте й вона не заслужила зневаги. Її образили несправедливо. І якби государиня не відчувала себе такою ображеною та зневаженою, вона б ніколи не піддалася хворобі.